Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 1" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 221 222 223 ... 231
Перейти на сторінку:
її валізу на переднє сидіння.

— До лікарні,— сказав я.

Ми від'їхали від готелю й повернули нагору.

Коли машина спинилася біля лікарні, я взяв валізу, і ми зайшли. За конторкою у вестибюлі сиділа жінка. Вона записала в книгу ім'я та прізвище Кетрін, її вік, адресу, близьких родичів і віровизнання. Кетрін сказала, що вона невіруюча, і жінка поставила в тій графі риску. Ім'я та прізвище вона записала Кетрін Генрі.

— Я проведу вас до вашої палати, — сказала жінка.

Ми піднялися нагору в ліфті. Жінка відчинила двері, ми вийшли і рушили за нею коридором. Кетрін міцно трималася за мою руку.

— Оце буде ваша палата, — сказала жінка. — Роздягніться, будь ласка, і лягайте. Отут для вас сорочка.

— Я маю свою, — сказала Кетрін.

— Вам краще надягти цю, — сказала жінка.

Я вийшов і сів на стільці в коридорі.

— Тепер можете зайти, — сказала мені жінка, відчинивши двері.

Кетрін лежала на вузькому ліжку, в простій сорочці з прямокутним викотом, пошитій, як мені здалося, з грубого полотна. Вона усміхнулася до мене.

— У мене вже справжні перейми, — сказала вона.

Сестра держала її руку й відлічувала час між переймами за годинником.

— Ого, як схопило, — сказала Кетрін. Я побачив це з її обличчя.

— А де лікар? — запитав я сестру.

— Спить унизу. Коли буде потрібно, він прийде. А тепер я маю дещо зробити мадам, — сказала сестра. — Вийдіть, будь ласка.

Я вийшов у коридор. То був голий коридор з двома вікнами й довгим рядом зачинених дверей. У ньому пахло лікарнею. Я сидів на стільці і, втупивши очі в підлогу, молився за Кетрін.

— Можете зайти, — сказала сестра.

Я зайшов.

— Привіт, любий, — сказала Кетрін.

— Ну як?

— Тепер уже часто. — Обличчя її скривилось. Потім вона всміхнулася. — Оце добре схопило. Може б, ви знов підклали руку мені під спину, сестро?

— Гаразд, якщо це вам помагає.

— Ти йди, любий, — сказала Кетрін. — Піди десь поснідай. Сестра каже, що це ще не скоро скінчиться.

— Перші пологи здебільшого тривалі,— сказала сестра.

— Прошу тебе, йди поснідай, — сказала Кетрін, — У мене все добре, правда.

— Я ще трохи побуду, — сказав я.

Перейми повторювались рівномірно, потім послабли. Кетрін була страшенно збуджена. Коли напад болю був сильний, вона казала, що схопило добре. А коли перейми почали слабшати, посмутніла й засоромилась.

— Іди, іди, любий, — сказала вона. — Мабуть, мені просто ніяково, коли ти тут. — Обличчя їй знову викривив біль. — О, оце вже краще. Я так хочу бути хорошою дружиною і народити тобі дитину без усяких дурниць. Прошу тебе, любий, іди поснідай, а тоді прийдеш знов. Мені без тебе нічого не станеться. Сестра така добра до мене.

— Ви маєте доволі часу, щоб поснідати, — сказала сестра.

— Тоді я піду. До побачення, мила.

— До побачення, — сказала Кетрін. — Поснідай там як слід і за мене.

— А де тут можна поснідати? — спитав я сестру.

— У кінці вулиці біля площі є кав'ярня, — сказала вона Там уже має бути відчинено.

Надворі розвиднялось. Я пройшов безлюдною вулицею до кав'ярні. У вікнах світилося. Я зайшов і став біля цинкового прилавка, і старий за прилавком подав мені склянку білого вина та бріош. Бріош була вчорашня. Я вмочав її у вино і їв, а потім випив склянку кави.

— Чого це ви так раненько? — спитав старий.

— Привіз дружину до лікарні, має родити.

— Он воно що. Ну, хай щастить.

— Налийте мені ще склянку вина.

Наливаючи, він надто перехилив пляшку, і трохи вина витекло на цинковий прилавок. Я випив, заплатив гроші й пішов. На вулиці біля будинків стояли повні сміттєві відра, дожидаючи сміттяра. Коло одного відра, щось винюхуючи, крутився собака.

— Чого ти тут шукаєш? — спитав я і зазирнув у відро, чи нема там чогось, щоб витягти для нього; та зверху була тільки кавова гуща, сміття і кілька засохлих квіток. — Нічого тут немає, собацюро, — сказав я. Собака потюпав на той бік вулиці.

У лікарні я піднявся сходами на поверх, де була Кетрін, і пройшов коридором до її палати. Тоді постукав у двері. Ніхто ве озивався. Я відчинив двері. У кімнаті нікого не було, тільки валіза Кетрін лежала на стільці та на гачку в стіні висів її халат. Я вийшов і рушив коридором, шукаючи кого-небудь. Нарешті побачив незнайому сестру.

— Де мадам Генрі?

— Одну жінку щойно взяли до родильної.

— Де це?

— Я вас проведу.

Вона повела мене в кінець коридора. Двері родильної були прочинені. Я побачив Кетрін, що лежала на столі вкрита простиралом. З одного боку стояла сестра, а з другого, біля якихось балонів, лікар. Він тримав у руці гумову маску, припасовану до шланга.

— Я дам вам халат, і ви зможете зайти, — сказала сестра. — Прошу вас сюди. — Вона надягла на мене білий халат і зашпилила його ззаду біля коміра. — Тепер можете йти туди.

Я зайшов до кімнати.

— Привіт, любий, — обізвалася Кетрін напруженим голосом. — Щось я небагато встигла.

— Ви пан Генрі? — спитав лікар.

— Так. Ну, як вона, докторе?

— Усе добре, — відказав лікар. — Ми перейшли сюди, бо тут зручніше давати наркоз, щоб полегшити перейми.

— Ось зараз треба, — сказала Кетрін.

Лікар наклав їй на обличчя гумову маску, повернув якийсь диск, і я побачив, як Кетрін почала глибоко й часто дихати. Потім відштовхнула маску. Лікар закрутив вентиль.

— Цього разу не дуже схопило. А от перед цим було дуже сильно. Та доктор зробив так, наче то й не мені боліло, правда ж, докторе? — Голос її звучав якось дивно. На слові «доктор» він підвищився.

Лікар усміхнувся.

— Ой, знову треба, — сказала Кетрін. Вона притиснула маску до обличчя й часто задихала. Я почув, як вона тихо застогнала, тоді зняла маску і всміхнулася. — Оце добре схопило, — сказала вона. — Дуже добре. Ти не тривожся, любий. Іди собі. Піди ще раз поснідай.

— Я буду тут, — сказав я.

Ми приїхали до лікарні десь перед ранком, годині о третій. Опівдні Кетрін усе ще була в родильній. Перейми знов послабли. Вона мала стомлений і змарнілий вигляд, але духом не занепадала.

— Нема з мене пуття, любий, — сказала вона. — Така досада. Я ж думала, що народжу легко. А воно… ой, знову… — Вона схопила маску й притулила її до обличчя. Лікар повернув диск і стежив за нею. За хвилину все минуло. — Ні, цей раз не дуже, — сказала вона. Тоді всміхнулася. — Мені так подобається наркоз. Просто чудо.

— Ми візьмемо трохи з собою додому, — сказав я.

— Ось зараз буде, — швидко мовила Кетрін. Лікар повернув диск і поглянув на годинник.

— Як часто тепер? — спитав я.

— Приблизно через

1 ... 221 222 223 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 1"