Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

прокинувся. Він дуже зрадів «ароматній росі», яку прислала мати, і звелів одразу приготувати з неї напій. Аромат і справді був чудовий.

Всі думки Баоюя були зайняті Дайюй, він вирішив по неї послати, але попередньо послав Сіжень по книги до Баочай, аби не перешкодила його зустрічі з Дайюй.

Не встигла Сіжень піти, як Баоюй покликав Цінвень і наказав:

— Сходи до панянки Дайюй, подивися, що вона робить. Якщо запитає про мене, скажи, що я почуваюся добре.

— Як же це я піду без усякої справи? — заперечила Цінвень. — Для пристойності треба хоч що-небудь передати.

— Невже ти не знайдеш, що сказати? — з досадою мовив Баоюй.

— Пошліть що-небудь, — запропонувала Цінвень, — або накажіть у панянки що-небудь попросити. Якщо ж я просто так піду, знову лихословитимуть і насміхатимуться!

Баоюй подумав трохи, потім витяг дві старі хусточки, з усмішкою простягнув їх Цінвень і сказав:

— Ось візьми! Скажеш, що від мене!

— Навіщо панянці старі хустки? — здивувалася Цінвень. — Вона неодмінно розсердиться й скаже, що ви з неї знущаєтеся!

— Не турбуйся, панянка все зрозуміє, — знову всміхнувся Баоюй.

Цінвень нічого не залишалося, як узяти хустки й вирушити до павільйону Ріки Сяосян. Там біля воріт Чуньсянь розвішувала на поруччях тераси випрані рушники. Побачивши Цінвень, вона замахала руками:

— Панянка спить!..

Цінвень усе-таки ввійшла. У кімнаті було темно, лампи не світилися.

— Хто там? — раптом пролунав голос Дайюй.

— Це я, Цінвень.

— Чого ти прийшла?

— Другий пан звелів віднести вам хусточки.

Дайюй, трохи розчарована, подумала: «Що це йому раптом спало на думку?» І, звертаючись до Цінвень, запитала:

— Ці хусточки йому надіслали в подарунок? Вони, напевно, дуже гарні? Але мені не потрібні. Нехай віддасть їх кому-небудь іншому!

— У тім-то й річ, що хусточки старі, домашні, — заперечила Цінвень.

Дайюй остаточно розчарувалась, але потім раптом усе зрозуміла і сказала:

— Залиш, а сама можеш іти.

По дорозі Цінвень міркувала, що б це могло значити, але так і не здогадалася.

А Дайюй тим часом думала:

«Баоюй знає, що я тужу за ним, і це мене радує. Якби не знав, не посилав би хусточок — адже я могла посміятися з нього! Але невідомо, чи пройде коли-небудь моя туга? І це мене засмучує. Невже він хотів сказати мені про свої почуття! Боюся думати про це! Адже мене щодня мучать сумніви, не вірю йому. Навіть соромно!»

Дайюй швидко підвелася з постелі, засвітила лампу, розтерла туш, взяла пензлик і на хусточках написала такі вірші:

Вірш перший Наповняються очі сльозами, Марно плачу я дні і ночі, Хто причиною сліз безутішних? І причина зажури у чім? Молодий пан мені від душі Хусточки дарувати хоче, — Як таки співчуттям до нього Не пройнятись моїй душі? Вірш другий Перлинами та ще нефритом Збігають сльози неслухняно, Весь день я не знаходжу місця, І день, і ніч душа болить, Даремно витираю очі —