Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— За це, звичайно, теж, — кивнула головою пані Ван, — але є ще й інша причина.

— Більше я нічого не знаю, — заявила Сіжень і, помовчавши, додала: — Я, пані, набралася сміливості й хочу сказати вам кілька слів. Можливо, це зухвалість, але, відверто кажучи...

Вона замовкла.

— Говори, говори, — підбадьорила її пані Ван.

— Я насмілюся сказати лише в тому разі, якщо буду впевнена, що ви не розсердитеся.

— Говори, говори ж, — кивнула пані Ван.

— Відверто кажучи, — вела далі Сіжень, — провчити Баоюя варто було. Адже невідомо, що може він накоїти, якщо все буде сходити йому з рук.

Пані Ван, сумно зітхнувши, кивнула.

— Дівчинко моя! Я добре тебе розумію! І цілком згодна з тобою. Хіба я не знаю, що за Баоюєм пильно дивитися треба? Виховала ж я старшого сина, і начебто непогано, але, на жаль, він помер. Із Баоюєм по-іншому. Він мій єдиний син, а мені — п’ятдесят. До того ж Баоюй слабий здоров’ям, та й бабуся ним дорожить як скарбом, так що не можна з ним обходитися надто суворо, може статися нещастя, і бабуся нам цього не вибачить. Тому-то Баоюй і розпустився. Колись, бувало, вилаю його або ж урезоню, при цьому поплачу трохи, він слухається. Тепер і це не допомагає. Сваволить, робить що хоче, от і постраждав! Але якби він залишився калікою, що б я робила на схилі віку без опори?

На очі пані Ван навернулися сльози. У Сіжень стало важко на душі.

— Хіба ви можете не любити Баоюя всім серцем? — ледве не плачучи, мовила Сіжень. — Адже це ваш рідний син! Коли в нього все добре, і нам спокійно, ми почуваємося щасливими. Але якщо далі все буде так, як тепер, не знати нам спокою. Тому я щосили намагаюся вмовити другого пана надалі не робити дурниць. Однак мої вмовляння не допомагають. А тут, як на зло, з’явився цей актор зі своєю компанією, от і скоїлося лихо... Не догледіли ми, самі винуваті, не змогли його стримати. До речі, пані, оскільки ви самі про це заговорили, я хочу у вас попросити поради. Боюся тільки, що ви розсердитесь, і тоді, мало того, що всі мої старання виявляться марними, доведеться мені тікати світ за очі.

Пані Ван відчула в її словах прихований натяк і нетерпляче мовила:

— Говори, будь ласка, мила! Тебе часто хвалять останнім часом. Я ж у відповідь кажу, що ти просто уважна до Баоюя або ж що ти дуже чемна, а то взагалі пропускаю ці похвали повз вуха. Зараз, мені здається, ти збираєшся говорити про те, що давно мене турбує. Мені можеш сказати все, тільки нехай інші про це не знають.

— Нічого особливого я говорити не збиралася, — стримано відповіла Сіжень. — Хотіла тільки запитати, чи не можна під яким-небудь приводом переселити другого пана Баоюя в інше місце? Це пішло б йому на користь.

Пані Ван тільки руками розвела й не втрималася від запитання:

— Невже Баоюй дозволяє собі зайве?

— О пані, нічого такого я не мала на увазі! — скрикнула Сіжень. — Я тільки хотіла сказати, що другий пан уже виріс, та й панянки стали дорослими. І хоч вони між собою рідня, але він чоловік, а вони жінки. І краще їм не бути разом, а то зроблять що-небудь не так, не те слово скажуть, одразу починаються балачки та пересуди. А мені неприємно — адже я в служінні в другого пана й теж живу в саду. Ви ж знаєте, пані, що люди все перебільшують, витлумачують по-своєму, будь-яку, навіть найменшу помилку, особливо коли справа стосується другого пана й панянок. Тому я й кажу, що краще дотримуватись обережності. Адже вам, пані, добре відомо, що другий пан увесь час вертиться біля панянок. Добром це, мабуть, не скінчиться, пересудів, у всякому разі, не уникнути. Злих язиків більше, ніж людей. До когось вони благоволять, того звеличують, як самого бодхисатву. А не сподобається хто, гудять усіляко, ні на що не дивляться. Якщо другого пана будуть хвалити, всі подумають, що він узявся за розум, а почнуть лаяти — ми, служниці, виявимося винуватими, а про другого пана погана слава піде. От і вийде, що ваші старання марні. У вас, звичайно, справ багато, пані, але краще зараз вжити заходів. Грішно було б не сказати вам про це. Зізнатися, останнім часом я ні про що інше не могла думати. Однак мовчала. Боялася вас розсердити.

Слухаючи Сіжень, пані Ван мимоволі згадала про історію із Цзіньчуань, спохмурніла й поринула в роздуми. У душі її все більше й більше росла симпатія до Сіжень.

— Дівчинко моя, ці думки давно приходили мені в голову, — мовила вона нарешті, — але події останніх днів відволікли мене від них. Спасибі, що нагадала! Ти дуже мила! Гаразд, я що-небудь придумаю. А тобі от що скажу: я вирішила віддати Баоюя цілком на твоє піклування. Прошу тебе, не спускай з нього очей і дивися, щоб він сам собі не нашкодив. А вже я тебе не скривджу!

— Якщо ви наказуєте, пані, — скромно опустивши очі, мовила Сіжень, — я докладу всіх зусиль, аби виправдати вашу довіру.

Коли Сіжень повернулась у двір Насолоди пурпуром, Баоюй тільки-но