Читати книгу - "Вибрані твори"

Видатну організаційну й ідеологічну роботу провадить там Іван Батрак, борючись насамперед з рештками слинявого народницького підходу до селянських письменників, що панував у спілці ВОКП до того часу. Перший з'їзд селянських письменників РСФРР 1929 року, де товариш Батрак виступив з доповіддю «Шляхи розвитку селянської літератури», кладе нову грань у житті ВОКП. Ухвалені з'їздом матеріяли для плятформи, аналогічні плятформі нашого «Плугу». ВОКП одна зі складових частин федерації радянських письменників, і представником у секретаріяті цієї федерації від ВОКП є тов. Іван Батрак.

Тепер він виключно має змогу взятися до літератури. Тяжкою працею, як бачимо, дійшов до того — і я гадаю, що не зробив помилки, так довго спиняючись на основних моментах його життєпису. Він — повчальний. Він показує, яким тернистим шляхом іде нова робітничо-селянська інтелігенція, як у страшних боях з життям народжуються нові культурні сили. Вони не можуть не перемогти, не можуть не завоювати літератури і не створити в ній нових, ще небачених, цінностей. Правду каже Максим Ґорький[595]:

— Чого ви дивуєтеся з моєї долі? Тепер тисячі, десятки тисяч ідуть так званим ґорьківським шляхом.

Вірно: хіба тернисте життя Івана Батрака — а таких батраків багато — не є запорукою культурної перемоги робітників і селян, не є світанком нового дня?

Перед цим життям повинні схилити низько голови всі ті, хто досі йшов безтурботно, обдарований долею, маючи все потрібне з початку днів своїх, — це життя героїчне, як героїчний є ввесь пролетаріят.

Літературна продукція Батракова не так велика — хіба ж можна було багато писати, багато друкувати у вирі революційних подій? 1926 року видавництво «Молодая Гвардия» випускає маленькою брошуркою збірочку байок «Обручи и клепки». ГИЗ, у селянській бібліотеці, 1927 року друкує другу збірочку «Соха и трактор», і, нарешті, 1928 року «Московский Рабочий» випускає в світ цілу збірку «Басни». Їх зібрано там чотиридесять і одна.

Батрак — криловсько-ляфонтенівської школи байкарів. Як відомо, особливість цієї школи, за якою пішов і наш Глібов, є досить розвинене оповідання, здебільшого з тваринного епосу, що стає за узагальнення для певних життєвих явищ. Байкар кінчає (зрідка починає) розкриттям цього узагальнення — «мораллю», що здійснює дидактичне завдання байки. Ця «мораль» намагається прибрати форми прислів'я, іноді буквально бере його з фольклору. Бува, замісць автора в ролі моралізатора виступає дієва особа самої байки, хтось із розмовників.

Але Батрак часто уникає давати цю «мораль» чи, як Сковорода сказав, — «силу», полишаючи самому читачеві відшукувати її. З сорока його байок третина зовсім не має ніякої кінцівки. Можливо, що Батрак деколи й вірно це чинить. Адже ще Потебня казав, що «байка — це крапка, через яку можна провести скільки завгодно ліній». Порівняння, що наводяться в «моралі», часто-густо звужують значення байки, надають їй злободенної фейлетонности, скороминучої, скороплинної. Іноді, навпаки, Батрак, як каже його критик М. Беккер («На лит[ературном] посту»[596], № 13-14, 1928 р.) дає зайве: «Часто разжевывается мораль, которая достаточно ясно вытекает из нарисованных положений», тим часом В. Бєлінський[597] учив, що байку треба кінчати «не бездушными моральними сентенциями, а оборотом, который обращается в пословицу, поговорку». Маємо, проте, в Батракових байках чимало кінцівок прислівного типу, що зробили б честь ліпшому байкареві. Наведемо такі: