Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » 4 3 2 1, Пол Остер 📚 - Українською

Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

708
0
26.06.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "4 3 2 1" автора Пол Остер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 221 222 223 ... 315
Перейти на сторінку:
своїй сестрі прийняти протиконфліктну пігулку, яку Фергюсон тут-таки доповнив протипігульною пігулкою, а мати Фергюсона спитала в Емі, чи не турбує її що-небудь, – на це питання Емі відреагувала тим, що опустила погляд на свою серветку й почала жувати нижню губу, і от з тієї миті до самого закінчення обіду Фергюсон уже не вимовив ні слова. Після гарбузового пирога всі вони пішли в кухню разом мити посуд, чистити каструлі й сковорідки, а відтак Ден і Джим попрямували до вітальні дивитися теленовини та результати футбольних матчів у День подяки, а Емі й мати Фергюсона сіли разом за кухонним столом, як і передбачав Фергюсон, аби серйозно й щиро поговорити про те, що саме тривожить Емі (поза сумнівом – Майкл Моріс). Був початок сьомої години. Фергюсон піднявся потелефонувати в головній спальні – то був єдиний апарат у домі, котрий надав би йому можливість розмовляти так, щоб його ніхто не чув. У минулі вихідні Еві сказала йому, що День подяки відзначатиме з Капланами – парою, що жила з нею по сусідству, вони були її найкращими друзями в усьому кварталі, але на той малоймовірний випадок, що вечірка в них закінчиться раніше, він спершу потелефонував їй додому. Відповіді не було. Це означало, що треба телефонувати Капланам, що, своєю чергою, змусить його довго спілкуватися з котрим-небудь членом родини Капланів, котрому випаде зняти трубку, або з Джорджем, або з Ненсі, або ж із ким-небудь з їхніх дітей студентського віку, Бобом чи Еллен, всі вони були друзями Фергюсона, з усіма він був лише радий порозмовляти, та в той конкретний вечір йому хотілося чути лише Еві.

Декотрі найкращі його спогади про дорослішання асоціювалися з домівкою Капланів, де на зібраннях вечорами по п’ятницях і суботах за всі роки в старших класах він бував неодноразово – у тій двоповерховій, деформованій дерев’яній конструкції, набитій тисячами зайвих книг із букіністичної крамниці Джорджа, часто разом із Даною, а також часто із Майком Лоубом та Емі, і на більшості таких вечорів була присутня невелика група осіб з дванадцяти чи шістнадцяти, незвичайна суміш дорослих і підлітків, ще більш незвичайна суміш білих і чорних підлітків, але та частина Іст-Оранджу до того часу була більш-менш порівну чорною й білою, а оскільки Каплани та Еві Монро посідали ліві позиції проти-бомби-за-інтеграцію, без грошей і без будь-яких намірів утекти, а також тому, що всі, хто приходив до них, були не досить кмітливими, щоб жартувати на тему імені Джорджа й називати його Людиною, Котрої Не Існує (посилання на фальшиве ім’я, котре дали Кері Грантові в «У північ через північний захід» – ДЖОРДЖ КАПЛАН), Фергюсон іноді думав, що цей дім – останній оплот тверезого глузду у всій Америці загалом.

Трубку підняв Боб – для Фергюсона це було добре, оскільки Боб був найбільш небагатослівним з усіх Капланів, і зазвичай переймався чотирма речами одночасно, а тому після короткої бесіди про плюси й мінуси коледжу та клятого грьобаного бардака у В’єтнамі (за словами Боба) трубку передали Еві.

Що сталося, Арчі? – запитала вона.

Нічого. Я просто хочу вас побачити.

Приблизно через десять хвилин подадуть десерт. Заскакуй у автівку і приїжджай.

Лише вас. Наодинці.

Щось не так?

Та ні. Раптова тяга до повітря. На Емі знову напала її чергова велика примха, хлопці розмовляють про футбол, а я прагну вас бачити.

Звучить мило, прагну.

Гадаю, це слово я раніше ніколи в житті не вживав.

У Ненсі болить голова, а Джорджа, схоже, валить з ніг грип, тому сумніваюся, що наш захід тут сильно затягнеться. Приблизно через годину я повинна бути вдома.

То ви не проти?

Ні, звичайно. Мені б дуже хотілося з тобою побачитися.

Гаразд. Тоді я буду у вас через годину.

Не було таємницею, що вони подобалися одне одному, що вісмнадцятирічний Фергюсон і тридцятиоднорічна Еві Монро вже давно перейшли межі формальностей між вчителем і учнем, прийнятих у класі. Тепер вони були друзями, добрими друзями, ймовірно – найкращі друзі, проте разом з їхньою дружбою з обидвох сторін мав місце ще й фізичний потяг, що дедалі більше зростав, це залишалося секретом від усіх, спершу – навіть від них самих, непрохані похітливі думки, котрі ні він, ні вона не були готові втілювати в життя через острах чи сором’язливість, але відтак розслаблення спричинив один зайвий скотч у четвер увечері, в середині серпня, і від однієї миті до наступної пригасле полум’я взаємного потягу спалахнуло шаленим нападом обіймів на дивані в нижній вітальні, любовною грою, – котру в розпалі милування перервав дзвінок у двері, – подія, примітна не лише через їхню жагучість, а й тому, що відбулася вона посеред періоду Еда, хоча й ближче до кінця періоду Еда, а тепер, коли Еда більше немає, і Дани Розенблюм більше немає, а Селія Федерман – усього лише вимисел на далекому обрії, а ні Фергюсон, ні Еві не чіпали нікого іншого довше, ніж їм обом хотілося би згадувати, схоже, стало неминучим, що того прохолодного вечора Дня подяки їм захочеться знову помацати один одного. Цього разу алкоголю й не треба було. Несподіване вжиття Фергюсоном слова прагну заштовхнуло їх назад у спогади про вечерю в серпневий вечір, коли те, що вони почали, залишилося незакінченим, і от тому, коли Фергюсон прибув до Евіної половини двохсімейного будинку на Ворингтон-плейс, вони піднялися до спальні, поступово зняли з себе увесь одяг і влаштували довгу, щасливу ніч, нарешті закінчивши те, що почали раніше.

Це було всерйоз. Не одноразова примха, про котру можна забути зранку, – початок чогось, перший крок із багатьох, що стануть наступними. Фергюсонові було байдуже, що вона старша віком, йому було все одно, чи знає про них хто-небудь, йому було наплювати на те, що скажуть люди. Як би непристойно не було тридцятиоднорічній жінці плутатися з вісімнадцятирічним хлопчиськом, закон з цього приводу не міг вдіяти нічого, оскільки Фергюсон уже перевалив за вік згоди, і вони діяли легітимно й були цілковито недоторкані. Якщо суспільство і вважало те, чим вони займалися, неправильним, то хай би суспільство й надалі на них дивилося й мовчало собі в хусточку.

Справа була не лише в сексі, хоча й секс становив більшу частину – стільки ж для досі нестарої Еві, скільки й для позбавленого сексу Фергюсона, котрий ходив усюди з постійним стояком, властивим усім молодим людям, і йому все було мало, вони удвох опинилися в пастці необхідності загортатися один в одного та сплітатися руками й ногами в шалених натисках плотського забуття, квітчастий, нестримний секс, що спустошував їх

1 ... 221 222 223 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "4 3 2 1, Пол Остер"