Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маленький друг, Донна Тартт 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленький друг, Донна Тартт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маленький друг" автора Донна Тартт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 222 223 224 ... 228
Перейти на сторінку:
стала героїнею. А тепер, боялася вона, стала ніяк не героїнею, а чимось зовсім іншим.

У кінці — в самому кінці, коли вітри віяли й били по стінках намету, а на загубленому континенті тріпотіла єдина свічка — капітан Скотт закоцюблими пальцями написав у маленькому записнику про свій провал. Так, він хоробро кинувся за чимсь неможливим, досягнув мертвого неходженого центру світу, — а все дарма. Усі мріяння його підвели. І Гаррієт усвідомила, як же він, напевне, журився в тих крижаних полях, в антарктичну ніч, втративши Еванса й Тита Оутса, під рясними снігами, поки поруч мовчки й нерухомо спали Берді й доктор Вілсон, десь далеко, у снах про зелені луки.

Гаррієт невиразно подивилася в антисептичний морок. Її придавило тягарем і темрявою. Вона дізналася про речі, яких ніколи не знала, речі, про які й не думала дізнаватися, проте певним загадковим чином це й було приховане послання капітана Скотта: що перемога й крах — це іноді одне й те саме.

 

Прокинулася Гаррієт пізно, з тривожного сну, до депресивної таці зі сніданком: фруктове желе, яблучний сік і — невідь-чому — маленька тарілка вареного білого рису. Усю ніч їй снилися кошмари про батька, який деспотично стояв у неї над ліжком, крокував туди-сюди й картав її, бо вона щось розбила, якусь його річ.

Тоді вона усвідомила, де перебуває, і шлунок скрутило від страху. Вона сіла, потираючи від нерозуміння очі, взяла тацю — і побачила в кріслі біля ліжка Еді. Та пила каву — не з лікарняного кафетерію, а принесену з дому в картатому термосі — і читала ранкову газету.

— О, добре, що ти прокинулася, — сказала вона. — Скоро прийде твоя мама.

Вона трималася бадьоро й цілком нормально. Гаррієт постаралася викинути занепокоєння з голови. За ніч же нічого не змінилося, так?

— Тобі треба поснідати, Гаррієт, — сказала Еді. — Сьогодні в тебе важливий день. Тебе огляне невролог і, можливо, вже сього­дні тебе випишуть.

Гаррієт щосили спробувала заспокоїтися. Їй треба намагатися вдавати, що все добре; треба переконати невролога, — навіть якщо доведеться брехати, — що вона в повному порядку. Вкрай важливо, щоб її відпустили додому; треба зосередити всі сили на тому, щоб забратися з лікарні до того, як у її палату повернеться священник або хтось розвідає, що відбувається. Лікар Брідлав щось говорив про немитий латук. Треба триматися за це, зафіксувати в голові, пригадати, якщо запитають; за будь-яку ціну не дати їм пов’язати її недугу з водою з вежі.

Шалено напруживши волю, вона відвела увагу від власних думок і зосередила її на таці зі сніданком. Вона з’їсть рис; буде наче сніданок у Китаї. Ось я тут, твердила вона собі, я Марко Поло, снідаю з Кублай-Ханом. Але я не вмію їсти паличками, тож користуюся натомість виделкою.

Еді повернулася до своєї газети. Гаррієт ковзнула поглядом по першій шпальті — і виделка зависла їй на півдорозі до рота. «ЗНАЙ­ДЕНО ПІДОЗРЮВАНОГО В УБИВСТВІ» повідомляв заголовок. На фотографії двоє чоловіків тримали під пахви в’яле звисле тіло. Обличчя було мертвотно-бліде, довге волосся поприлипало з боків, а риси так спотворилися, що воно більше скидалося на скульптуру з талого воску, ніж на реальне людське: викривлена зяюча діра на місці рота й великі чорні очниці, наче в черепа. Але — хай яким спотвореним воно здавалося — то безперечно був Денні Ретліфф.

Гаррієт випросталася на ліжку й схилила голову, намагаючись прочитати статтю зі свого місця. Еді перегорнула сторінку, а тоді — помітивши погляд і цікавий нахил голови Гаррієт — відклала газету й різко запитала:

— Тебе нудить? Принести таз?

— Можна подивитися газету?

— Звісно. — Еді перегорнула на кінцеву рубрику, витягнула комікси, подала їх Гаррієт, а тоді вмиротворено повернулася до свого читва.

— Знову підіймають міські податки, — проказала вона. — Навіть не знаю, що вони зі всіма тими грошима роблять, здирники. Ще більше доріг візьмуться будувати й так і не докінчать, от що.

Гаррієт розлючено дивилася на сторінку з коміксами, але не бачила її по-справжньому. «ЗНАЙДЕНО ПІДОЗРЮВАНОГО В УБИВСТВІ». Якщо підозрюваний Денні Ретліфф, — якщо вони використовують слово «підозрюваний», — це ж означає, що він живий, так?

Вона знову зиркнула на газету. Еді вже зігнула її вдвоє, тож першої шпальти не було видно, і взялася розв’язувати кросворд.

— Чула, до тебе вчора навідувався Діксон, — мовила вона з прохолодою, яка проникала в її голос завжди на згадці про батька Гаррієт. — І як?

— Нормально. — Гаррієт — забувши про сніданок — знову випросталася й намагалася приховати збудження, проте відчувала, що помре, як не побачить першу сторінку й не дізнається, що сталося.

«Він навіть не знає мого імені», — подумки сказала вона. Принаймні їй так здавалося. Якби в газеті згадували її ім’я, Еді б не сиділа тут так спокійно й не розв’язувала б кросворди.

«Він намагався мене задушити», — подумала вона. Навряд чи йому захочеться розповідати про це людям.

Нарешті Гаррієт наважилася й сказала:

— Еді, а що то за чоловік на першій сторінці в газеті?

Еді спершу не зрозуміла, про що вона; тоді перегорнула ­газету.

— А, ти про це, — сказала вона. — Він когось убив. Заховався від поліції в тій старій водонапірній вежі, провалився і мало не втопився. Підозрюю, він тільки втішився, коли хтось прийшов його забрати. — Вона задивилася на газету. — Там далеко за рікою живе кілька Ретліффів, — сказала вона. — Я трохи пам’ятаю старого Ретліффа, він якось працював у нас у Напасті. Ми з Тетті його страшенно лякалися, бо він не мав передніх зубів.

— Що з ним зробили? — запитала Гаррієт.

— З ким?

— З тим чоловіком.

— Він признався, що вбив свого брата, — сказала Еді, повертаючись до кросворда, — а ще його шукали за наркотики. Тому, підозрюю, його

1 ... 222 223 224 ... 228
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький друг, Донна Тартт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленький друг, Донна Тартт"