Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

Після обіду Ферміна Даса повернулася до каюти відбувати обов’язкову сієсту, але спалося їй погано; боліло вухо, і той біль ще дужче посилився, коли їхній пароплав обмінявся неодмінними вітальними гудками з іншим судном тієї самої компанії, з яким розминувся за кілька ліг вище від Барракка-В’єхи. Флорентіно Аріса задрімав на часинку, сидячи в головному салоні, де більшість пасажирів, котрі не мали особистої каюти, спали, як сидять уночі, і йому наснилася Росальба — вони саме були недалеко від того місця, де він бачив, як вона сідала на пароплав. Вбрана так, як одягалися жительки острова Момпос у минулому столітті, вона дрімала, відбуваючи сієсту, в плетеній з лози клітці, підвішеній під навісом, в якій колись спала дитина. Цей загадковий сон неабияк схвилював Флорентіно Арісу, й він утішався спогадами до самого вечора, граючи в доміно з капітаном та ще двома знайомими пасажирами.

Коли сонце повернуло на вечірній пруг, спека почала спадати, і пароплав ожив. Пасажири стали з’являтися, мов після летаргічного сну, щойно вимившись у ванні, в чистому одязі, й розсідалися в плетених кріслах салону, чекаючи вечері, яку оголосив рівно о п’ятій стюард, що прийшов з кінця в кінець палуби, теленькаючи під оплески та жартівливі вигуки дзвіночком, достоту таким, як ото в паламаря в церкві. Поки їли, оркестр заграв фанданго, і по вечері танці тривали аж до півночі.

Ферміна Даса не захотіла вечеряти через біль у вусі, вона стояла й дивилася, як вантажать на пароплав дрова для казанів; це відбувалося біля голого яру, де не було нічого, крім стосу колод та старого діда, який їх, власне, й продавав. Скидалося на те, що на багато ліг навкруги не було більше жодної живої душі. Ферміні Дасі ця зупинка здалася надто тривалою і нудною, європейські трансатлантичні лайнери таких зупинок ніколи не робили, і до того ж стояла неймовірна задуха, що відчувалася навіть на охолоджуваній кондиціонерами заскленій веранді. Та коли пароплав нарешті відчалив, знову повіяв свіжий вітрець, що доносив пахощі дикої сельви, і навіть музика зазвучала веселіше. В селищі Сітіо-Нуево горів єдиний вогник у єдиному вікні єдиного будинку, а в конторі на пристані не подали умовного сигналу, що там є вантаж або пасажири, і тому пароплав пройшов мимо навіть без вітального гудка.

Ферміна Даса протягом усього вечора запитувала себе, до яких засобів удасться Флорентіно Аріса, щоб побачитися з нею, не стукаючи до її каюти, і десь близько восьмої не змогла далі опиратися непереборному бажанню бути з ним. Вона вийшла в коридор у надії зустріти його мовби несамохіть, і їй не довелося далеко йти: Флорентіно Аріса сидів на лаві в коридорі, мовчазний і зажурений, як бувало в парку Євангелістів, і вже години дві сушив собі голову, що йому вчинити, аби побачитися з нею. Обоє зуміли прикинутися однаково здивованими й пішли разом на палубу першого класу, заповнену молодими пасажирами, переважно галасливими студентами, котрі з якимсь тривожним нетерпінням гайнували в гульні останній тиждень своїх вакацій. У буфеті Флорентіно Аріса та Ферміна Даса взяли пляшку прохолоджувального напою й випили її, сидячи біля прилавку, немов студенти; несподівано Ферміна Даса ніби побачила себе збоку, і їй стало не по собі.

— Який жах! — вихопилось у неї.

Флорентіно Аріса запитав, що це її так вжахнуло.

— Я згадала про бідолашних стареньких, — сказала вона. — Про тих, яких убито в човні веслом…

Обоє пішли спати, коли вже замовкла музика, після тривалої спокійної розмови на темній веранді. Місяця не було, небо затягло хмарами, а на обрії спалахували безгучні блискавиці. Флорентіно Аріса скручував для неї цигарки, але вона викурила не більше чотирьох, її мучив біль, який то трохи втихав, то ставав нестерпним, коли пароплав давав гудок, розминаючися з іншим, або проходячи повз яке-небудь сонне село, або коли плив дуже повільно і матроси тицяли жердинами в дно, щоб не наразитися на мілину. Він розповів їй, як завжди хвилювався, дивлячись на неї: під час конкурсу поетів, під час їхнього польоту на повітряній кулі і тоді, коли вона виступала на цирковому велосипеді, розповів, з яким хвилюванням чекав протягом цілого року народних гулянь, знаючи, що там неодмінно побачить її. Вона теж бачила його багато разів, але ніколи не думала, що прийшов він тільки задля того, аби подивитись на неї. А втім, близько року тому, читаючи його листи, вона раптом запитала себе, чому це він ніколи не брав участі в конкурсі поетів: адже він напевне став би переможцем. І тепер запитала його про це. Флорентіно Аріса збрехав: мовляв, він писав вірші тільки для неї, і тільки він сам їх читав. Тоді вона стала шукати в темряві його руку, і з’ясувалося, що його рука не чекала її, як чекала вона його руки вчора увечері, і коли її пальці торкнулись його пальців, Флорентіно Аріса аж похолов від несподіванки.

— Які ви дивні створіння — жінки, — сказав він.

Вона засміялася глибоким сміхом, схожим на туркотіння молодої голубиці, і знову стала думати про двох стареньких у човні. Певно, в книзі життя було записано, що цей образ мав переслідувати її завжди. Але того вечора він її не тривожив, бо вона почувалася добре і спокійно, як не часто почувала себе в житті, — чистою від будь-якої вини. Вона просиділа б так і до ранку, в мовчанці, тримаючи його зрошену холодним потом руку в своїй руці, але вже не могла витримати нестерпного болю у вусі. Отож, коли змовкла музика, а потім стихло і ходіння безкаютних пасажирів, які підвішували гамаки в салоні, вона зрозуміла, що її біль був сильніший, ніж її бажання бути з Флорентіно Арісою. Вона знала, що досить лише сказати йому про це, — і настане полегкість, але нічого йому не казала, щоб не хвилювати його. Бо в неї раптом виникло відчуття, ніби вона прожила з ним усе життя, і вона вірила, що він звелить капітанові негайно повернути назад, аби тільки полегшити їй біль.

Флорентіно Аріса здогадався, як вона себе почуває, і сам зібрався йти. Уже в дверях каюти спробував поцілувати її на прощання, але вона підставила йому ліву щоку. Він наполягав, дихання йому почало уриватися від хвилювання, і вона підставила йому другу щоку з кокетливістю, якої він за нею не знав, коли вона була школяркою. Та