Читати книгу - "Біблія"

15 Уранцї рано встав слуга чоловіка Божого й вийшов, аж се облягла військова купа з кіньми й колесницями навкруги місто. І каже йому слуга його: Ой горе, паноньку! що нам оце почати?

16 Він же сказав: Не лякайся, бо тих, що з нами, більш, анїж тих, що з ними.

17 І моливсь Елисей й промовляв: Господи! відкрий йому очі, щоб він бачив! І відкрив Господь слузї очі, й вбачав він, як гора навкруги Елисея була заповнена кіньми й поломяними колесницями.

18 Як же Сирийцї двинули проти його, моливсь Елисей Господеві й промовляв: Удар же сих людей слїпотою! І вдарив їх слїпотою, як моливсь Елисей.

19 І рече їм Елисей: Се не та дорога й не той город; ійдїте за мною, так я приведу вас до того чоловіка, що ви шукаєте. І привів їх у Самарию.

20 Як тільки ж прийшли вони в Самарию, рече Елисей: Господи! відкрий їм очі, щоб вони бачили. І відкрив їм Господь очі, й вони побачили себе в серединї в Самариї.

21 Як же побачив їх царь Ізрайлїв, питає в Елисея: Чи менї їх вистинати, батьку?

22 Він же відказав: Не вбивай їх. Хиба ти заполонив їх мечем твоїм і луком твоїм, щоб їх убивати? Постав перед ними їду та воду, нехай їдять і пють, а тодї нехай ійдуть до свого пана.

23 І звелїв наготовити їм великий пир, і як вони понаїдались і понапивались, відпустив їх, і пійшли вони до сRomaого пана. З того часу не було нападу Сирийцїв на Ізраїль-землю.

24 І сталось опісля, що царь Сирийський Бенадад постягав докупи всю військову силу свою та й двинув і обложив Самарию.

25 І настала велика голоднеча в Самариї, й дойшло до такого скруту, що осляча голова стояла вісїмдесять срібних секлів, а четвертина міри голубячого гною пять срібних секлів.

26 Як вийшов раз царь Ізраїлський на мур, заголосила до його якась женщина та й просить: Поможи менї, добродїю мій, царю!

27 Він же відказав: Коли тобі не поможе Господь, так із чого я поможу тобі? з току, чи з вино-тискарнї?

28 І поспитав у неї царь: Що тобі треба? Відказала ж вона: Отта жінка говорила менї: Дай сина твого, щоб ми сьогоднї з'їли його, а завтра з'їмо мого сина.

29 От ми зварили мого сина та й ізїли, а як на другий день я сказала їй: Давай же сюди твого сина, щоб нам його з'їсти, то вона свого сина сховала.

30 Як почув же царь, що женщина таке говорить, роздер одежу на собі, й ходив по мурі, і бачив люд, що на тїлї в його волосяне веретище.

31 І каже він: Нехай Бог учинить менї се й те, та ще й причинить, коли голова Елисеїна зістанеться сьогоднї в його на плечах.

32 Як седїв же Елисей в своїй хатинї й значнї люде седїли в його, післав царь від себе чоловіка. Перше ж нїж посланець дійшов до його, рече він значнїм людям: А знаєте ви, що сей син душогубця послав до мене, щоб стяти менї голову? Гледїте ж, скоро посланець надійде, зачинїте двері та й не допустїть увійти, бо ось, чути вже тупаннє пана його за ним.

33 Ще він промовляв до них, аж прибув царь до його та й каже: Бачиш, яке лихо від Господа! Чого ж іще менї визирати від Господа?

2-а царiв 7

1 Елисей же заговорив: Слухайте слово Господнє! Тако глаголе Господь: Завтра о сїй добі міра пшеничньої передньої муки буде в воротях в Самариї по одному секлеві, а дві мірі ячменю тоже по одному секлеві.

2 І відказав лицарь, що на його руку опирався царь, чоловікові Божому: Коли б Господь і отвори починив у небі, то й тодї як би воно могло статись? І відказав він: Побачиш своїми очима, та не їсти меш.

3 Було ж чотири чоловіка прокажених, за ворітьми, й мовляли вони один одному: Чого нам тут седїти та дожидати смертї?

4 Коли поважимось увійти в город, байдуже, город опанувала голоднеча, й ми там помремо; зістанемося ж тут, мусимо й тутеньки померти. Тож ходїмо в Сирийський табір. Зіставлять нас в живих, так жити мемо; а повбивають, ну, то й помремо.

5 От і піднялись у вечірньому мороцї, щоб ійти в Сирийський табір. Як же дойшли до краю Сирийського табору, не було там нї чоловіка.

6 Бо дав Господь так, що в Сирийському таборі стало чути тупаннє коней й гуркіт колесниць та великого війська, так що вони мовляли одно одному: Певно царь Ізрайлїв понаймав царів Гетїйських і царів Египецьких, щоб напасти на нас!

7 От і рушили та й побігли в омрацї, й покинули свої намети й конї й осли - ввесь табір як стояв, та й повтїкали, аби вихопитись із душею.

8 Як же ті прокаженні прийшли до краю табору, увійшли вони в один намет, їли й пили, нахапали срібла, золота й одежі та й вийшли, те поховати. Потім зайшли в другий намет, набрали й там та й поховали.

9 Далїй же кажуть один одному: Не так ми зробимо: Сей день є дньом доброї вістї. Коли мовчати мем, і до ясного ранку ждати мем, так нас обвинуватять. Пійдїмо ж зараз та з'ясуймо про се в царській палатї.

10 Прийшовши до воріт, прикликали вони воротарів городських та й розповіли їм, кажучи: Ми подались були в Сирийський табір, та нема там нї чолирвіка анї чути голосу людського, а тільки конї та осли попривязувані й намети, як були.

11 І пійшли воротарі та й передали вість в царську палату.

12 І піднявсь царь серед ночі й промовив до слуг своїх: Я вам скажу, що Сирийцї проти нас урядили: Вони знають, що ми голодуємо; от і покинули табір, щоб сховатись в полі, та й думають: Як повиходять вони з міста, то захопимо їх живцем та й уломимось у город.

13 І відказав один ізміж його слуг: Нехай беруть пять коней, що ще позоставались в містї, (бо лишь стілько їх і є в цїлій громадї Ізраїля, всї бо прочі обернено на харч),