Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Він кивнув.

Рендом засміявся.

— Ви двоє? Проти Амбера та Дворів Хаосу? І чого ж ви хочете досягнути? Як плануєте підтримувати цю рівновагу?

— А ми не самі, — відповіла Дара. — І план не наш.

Її долоня зникла у кишені. Коли Дара її витягнула, щось зблиснуло. Вона повернула руку на світло і показала, що тримає батьків перстень із печаткою.

— Де ти його взяла? — запитав Рендом.

— А де ж іще?

Бенедикт підступив до неї й простягнув руку. Дара віддала йому перстень, аби той його оглянув.

— Це справді його перстень, — мовив Бенедикт. — Із тильного боку є дві позначки, які я бачив раніше. Чому він у тебе?

— По-перше, аби переконати тебе, що кажу правду, коли передаю його накази, — відповіла Дара.

— Як ти взагалі з ним познайомилася? — здивувався я.

— Ми зустрілися, коли він був у скруті, — почала вона. — По суті, можна навіть сказати, що я його врятувала. Це трапилося після зустрічі з Мартіном, тож я перейнялася більшим співчуттям до Амбера. Та й ваш батько — досить славний і переконливий. Тому я вирішила, що не хочу просто стояти осторонь і милуватись, як він залишається бранцем моєї рідні.

— Ти знаєш, як його вдалося піймати?

Вона похитала головою.

— Знаю лише, що Бранд зумів заманити його в настільки далекі від Амбера Тіні, що його неможливо було просто забрати додому. Гадаю, це пов'язано з неіснуючим магічним предметом, що міг би зцілити Лабіринт. Тепер Оберон знає, що тільки Каменю до снаги зробити це.

— Те, що ти допомогла йому втекти... Як це вплинуло на твої стосунки з власним народом?

— Не надто добре, — відказала вона. — Тимчасово я безхатченко.

— І ти хочеш мати дім тут?

Вона знову всміхнулася.

— Усе залежить від того, як підуть справи далі. Якщо переможуть мої люди, я хутенько повернуся до них — або ж лишуся з рештками Тіней.

Я витягнув Козир і поглянув на нього.

— А як щодо Мерліна? Де він тепер?

— Він у них. Боюся, Мерлін зараз цілком на їхньому боці. Він знає свій родовід, проте вони доволі довго займалися його вихованням. Тому я й гадки не маю, чи можна буде його звідти забрати.

Піднявши Козир, я поглянув на нього.

— Марна справа, — мовила Дара. — Козир не працюватиме між там і тут.

Я пригадав, як складно було зв'язатися через Козирі, коли я опинився на околицях Дворів. І все ж спробував. Карта в руках схолола, і я напружив свідомість. Відчув слабке мерехтіння у відповідь. Напружився дужче.

— Мерліне, це Корвін, — сказав я. — Ти мене чуєш?

Я, здалося, почув відповідь. То було щось на кшталт «Я не можу...» — а потім нічого. Карта стала тепла.

— Ти зв'язався з ним? — запитала Дара.

— Не певен, — відказав я. — Але гадаю, що так. Лише на мить.

— Краще, ніж я думала, — зауважила вона. — Чи то умови сприятливі, чи то мізки у вас схожі.

— Коли ти почала розмахувати татовим перснем, то говорила щось про накази, — втрутився Рендом. — Які накази? І чому він надсилає їх через тебе?

— Це лише питання економії часу.

— Економії часу? Дідько! Він же поїхав тільки сьогодні зранку!

— Йому треба завершити одну справу перед приготуванням до іншої. Він і гадки не має, скільки це триватиме. Але я була на зв'язку з ним якраз перед тим, як прибути сюди, — хоча й не була готова до прийому, який отримала — і Оберон уже має намір переходити до наступного етапу.

— Де ти з ним розмовляла? — запитав я. — Де він?

— Я не знаю, де він. На зв'язок зі мною він вийшов сам.

— І?..

— Він хоче, щоб Бенедикт атакував негайно.

Джерард нарешті підвівся з широкого м'якого крісла, на якому сидів і слухав. Звівся на ноги, запхав великі пальці за пояс і глянув на неї згори донизу.

— Такий наказ має йти лише прямо від батька.

— Так і є, — підтвердила вона.

Він похитав головою.

— Це абсурд. Навіщо зв'язуватися з тобою — людиною, не надто вартою довіри, — а не з кимось із нас?

— Гадаю, він просто не міг тоді зв'язатися з вами. З іншого боку, встановити контакт зі мною — міг.

— Чому?

— Він не використовував Козирів — карти для мене в нього нема, — а скористався відбивальним ефектом Чорної дороги — Бранд так колись утік від Корвіна.

— А ти добре обізнана стосовно всього, що тут відбувається...

— Так і є. Я досі маю певні корисні зв'язки в Дворах. Бранд перенісся туди після вашої боротьби. Таке я чула.

— Ти знаєш, де наш батько в цю хвилину? — запитав Рендом.

— Ні, не знаю. Але гадаю, що він рушив до справжнього Амбера, щоб порадитися з Дворкіним та ще раз оцінити шкоду, завдану первинному Лабіринту.

— З якою метою?

— Не знаю. Мабуть, щоб визначитись, якого плану дій потрібно дотримуватись. Але те, що він зв'язався зі мною і наказав атакувати, свідчить, найімовірніше, про те, що він уже визначився.

— Як давно ви спілкувалися?

— Лише кілька годин тому — за моїм часом. Але я була в Тіні далеко звідси, а на часовій різниці не знаюсь. У всьому цьому я ще новачок.

— Тож це могло трапитися зовсім недавно. Можливо, лише кілька секунд тому, — замислився Джерард. — Але чому він говорив з тобою, а не з кимось із нас? Не вірю, що батько не зміг би зв'язатися з нами, якби захотів.

— Можливо, аби продемонструвати, що він ставиться до мене прихильно, — сказала Дара.

— Це все може бути абсолютною правдою, — підсумував Бенедикт. — Але з місця я не ворухнуся без підтвердження наказу.

— А Фіона досі біля первинного Лабіринту? — запитав Рендом.

— Востаннє я чув, — відповів я, — що там вона розбила табір. Розумію, до чого ти хилиш...

Я витягнув карту Фі.

— Щоби пробитися туди, потрібно більше сил, ніж є в одного з нас, — зауважив Рендом.

— Слушна думка. Допоможи мені.

Він підвівся і підійшов до мене. Бенедикт та Джерард також приєдналися до нас.

— У цьому зовсім нема