Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Всерйоз задумався: може, Тимур уже тоді працював на батька, просто Кирилові довелося дізнатися про це через роки? Не буває у житті випадковостей. Але сенс ворушити минуле, без війни багато чого побачив. Але хто знає, як склалася б доля, обернись інакше. Чи були б зараз ці колотнечі чи давно згнив десь на чужині?..

– Як сюди занесло? – Кирило сам не помітив, як роздумуючи, закурив.

– Гроші всім потрібні. Друган підробляв у вас свого часу, порадив спробувати.

Скривившись, Рощин відвернувся до бокового скла, вдивляючись у темряву. Гроші. Так, заради грошей можна піти на що завгодно. Вони правили, правлять і правитимуть світом. І на справу він, Кирило, йшов також із певною метою. Причина не в одній Маргошці. Вона – маленька сполучна ниточка. Нове, дуже солідне джерело доходу і як наслідок влада – ось що головне.

– Приїхали, – помітивши вогні Інанни, сказав про себе. Звертаючись до хлопця, не втримався від їдкого коментаря: – Сподіваюся, ти знаєш, що ми не в цяцьки грати йдемо. Тут усе серйозно. Дивись, десантнику, щоб завчасно не злетів у небеса.

– Ви за себе бійтеся, а я якось впораюся, – відгукнувся, коли Рощин майже виліз з автомобіля.

Десантник знайшовся надто розумний, але ставити його на місце у Кирила не було часу. Не факт, що хлопець взагалі вийде звідси живим, нехай наостанок покривляється. Рощин має важливіші проблеми.

Піднявши голову, чоловік самовпевнено оглянув розкішний особняк. За винятком чергових ліхтарів та світла з вікон на другому та третьому поверхах, заклад був занурений у пітьму. Прямо-таки відчував сонну атмосферу, що панувала всередині серед мешканців та охорони. Навряд чи хтось чекає такого пізнього (чи раннього? – стрілка годинника давно перевалила за четверту годину) візиту. Ідеальний час для завдання удару: мінімум пильності та кмітливості в охорони, а значить максимум можливостей для вторгнення. Клієнтів, а якщо точніше, зайвих вух і очей, на світанку мінімально: надто пізно для «зразкових» сім'янинів, які були завсідниками, але надто рано для збоченців. Сизов, як доповіла розвідка, на місці, що важливо. Не доведеться бігати всім містом за цією старою гнидою – приб'є тут, і справа з кінцем.

П'ять машин із супроводу одна за одною під'їхали слідом. Поки паркувалися, Кирило не втримався, знову закурив. Впевненість в успішному результаті нікуди не поділася, але нерви, щоб їх, бешкетували. Толком затягнутися не встиг, як хлопці вибралися на вулицю, чекаючи наказу.

Десь у дворі загавкав собака, почувши шум і чужий запах. Почулися невиразні голоси та легкий стукіт, за яким на порозі будинку ввімкнулося світло. Втягнувши їдкий дим, Рощин викинув зім'яту сигарету і підійшов до хвіртки впритул, перш ніж та зі скрипом відчинилася.

– Вам кого? – не підводячи очей, пробубнив охоронець, сонно протираючи обличчя.

– Мені б Батю побачити, – з усмішкою простяг Кирило.

Реакція була негайною – охоронець миттю підібрався, куди й сон подівся, злякано втупився перед собою. Впізнав, точно впізнав. Кілька миттєвостей і, побачивши за спиною Рощина натовп хлопців, потягнувся до пояса за пістолетом, відкриваючи рота, щоб щось сказати.

Кирило виявився кмітливішим. Один рух і стукнувши головою охоронцеві по носі, зарядив кулаком у живіт. Той зігнувся від болю, а щосили Рощин ударив ліктем по голові, вирубуючи. Переступаючи через тіло, штовхнув убік, звільняючи прохід у двір. Дав знак хлопцям слідувати далі. Не встиг ступити кілька метрів, як зі сторожки вилетів черговий сонний гаврик, розмахуючи зброєю. Недовго думаючи, Кирил приклав і його.

Собачий гавкіт посилився. Здається, голос подавала вже не одна, заздалегідь привертаючи непотрібну увагу.

– Заткніть їх, хтось! – махнув "макаром" за будинок, загорлав Рощин.

Затикати було пізно. На порозі й водночас звідкись із кущів з'явилися чергові сизівські ланцюгові пси. Тут Кіру не довелося бруднитися, його хлопці зробили всю роботу майстерно швидко, розчищаючи шлях. Лай перетворився на виття, але Рощину стало начхати. Світло, що спалахнуло в більшості вікон, сповіщало, що будинок сполошений.

Пропускаючи вперед Макса, Кирило, утримуючи пістолет перед собою, увійшов усередину, прикриваючись Льохою. На мить подумалося, що раніше завжди попереду був Тимур. Сьогодні щось пішло не так. І хрін із ним! Після повернення паразит отримає ще, не то корчить з себе бозна-кого. Вважає раз друг, все дозволено. Настав час вказати місце, а то розперезалися, ще трішки й на шию полізуть.

– Справа! – крикнув хтось ззаду.

Крутнувшись, Рощин, не замислюючись, випустив кулю в хлопця, що цілиться в нього. Той разом упав на підлогу. Убив, мабуть. Не ліз би на рожен, живий лишився. Та Кирилові ніколи журитися. Скільки таких було? Не порахувати. Якщо через кожного вбитого переживати, нервів не вистачить. Відпереживав своє. Куди більше хвилювало, що коли все закінчиться, доведеться влаштувати тут генеральне прибирання. Тільки почали, а крові море, всю плитку забруднили.

Зі своїх нір вибігла чергова партія дурних хлопців на вірну смерть. Сонні, але розмахували пістолетами. Було б за кого рвати горлянку – Сизий при найменшій нагоді звалить, рятуючи свою дупу. Хлопці Кирила швидко з усіма розібралися.

Добре, дівки носа не висовували із кімнат, ніколи з ними поратися. Вбивати баб – остання справа, якщо тільки самі не будуть смикатися, то знадобляться. Чим нових шукати, простіше цих пустити у витрату. Їм яка різниця на кого працювати, умови Рощин міняти навряд чи стане… Та вереск зверху дав зрозуміти, що рано зрадів. Комусь не сиділося.