Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Відчепись! — роздратовано сказала Дайюй. — Яке тобі діло, приймаю я чи не приймаю ліки?

— Як же не приймати? — не вгамовувалася Цзицзюань. — Адже у вас тільки-но пройшов кашель. Не важливо, що зараз п’ятий місяць і спекотно, однаково треба бути обережнішими! А ви піднялися так рано і відколи стоїте на сирій землі! Відпочили б хоч трохи!

Дайюй начебто тільки зараз опам’яталася й відчула, як ниють від утоми ноги. Постоявши трохи, вона, опираючись на руку Цзицзюань, повернулася до павільйону Ріки Сяосян.

Тут, тільки-но Дайюй увійшла у ворота, їй впали в око вигадливі тіні бамбука на землі, вкритій густими мохами, і згадалися рядки з п’єси «Західний флігель»:

«Шуаньвень не пощастило в житті, зате в неї були мати й немовля брат», — подумала Дайюй, і їй знову захотілося плакати.

Несподівано закричав і зіскочив із жердинки папуга в клітці, що висіла під карнизом тераси.

— Ах, щоб тебе! — розсердилася Дайюй, здригнувшись од переляку. — Всю мене пилом обсипав!

Папуга знову стрибнув на жердинку й прокричав:

— Сюеянь, скоріше відсувай фіранку, панянка прибула!

Дайюй підійшла до папуги, постукала по жердинці:

— Корм у тебе є? А вода?

Наслідуючи Дайюй, папуга здригнувся, потім зітхнув і прокричав:

Дайюй і Цзицзюань розсміялися.

— Ви щодня говорите ці слова, панянко, — мовила Цзицзюань, — не дивно, що папуга їх запам’ятав.

Дайюй наказала повісити клітку в кімнаті, біля вікна, і сіла поруч на стілець. Вона випила ліки й раптом помітила, що тіні бамбука у дворі стали довшими й вимальовуються на шовку, яким затягнуте вікно, у кімнаті стемніло, столик і мата стали прохолодними. Не знаючи, чим розсіяти тугу, що нахлинула, Дайюй заходилася дражнити папугу й учити його своїх улюблених віршів. Але про це ми докладно не розповідатимемо.

А тепер повернімося до Баочай. Коли вона прийшла до матері, та причісувалася.

— Що це ти так рано? — здивувалася мати.

— Хотіла запитати, як ви почуваєтесь, мамо, — відповіла дівчина. — Коли я пішла вчора, брат продовжував галасувати?

Вона сіла поруч із матір’ю й заплакала. На очі тітоньки Сюе також навернулися сльози, але вона стрималася й почала вмовляти дочку:

— Не ображайся на нього, дитя моє! Я покараю цього дурня! Бережи себе, адже мені нема на кого більше сподіватися!

Почувши ці слова, Сюе Пань, що був у дворі, вбіг у кімнату, поклонився спочатку правбруч, потім ліворуч і звернувся до Баочай:

— Вибач мені, мила сестрице! Вчора в гостях я випив зайвого й, сам не знаю, як це вийшло, наговорив тобі всяких дурниць! Не дивно, що ти розсердилася!

Баочай, що плакала, закривши руками обличчя, підвела голову й усміхнулася.

— Удаєш із себе безневинне дитя! — скрикнула вона й сердито плюнула. — Ти, ясна річ, незадоволений, що ми з мамою не даємо тобі бешкетувати! От і намагаєшся всіма силами від нас відкараскатися.

— З чого ти взяла, сестрице? — засміявся Сюе Пань. — Раніше ти не була такою підозрілою.

— Ти от думаєш, що сестра тебе обмовляє, — втрутилася в розмову тітонька Сюе. — Згадав би краще, що ти наговорив їй учора ввечері? Тільки божевільний таке міг наплести!

— Не гнівайтеся, мамо, — почав просити Сюе Пань. — І сестра нехай заспокоїться! Хочете, я кину пити?

— Так би давно! — з усмішкою мовила Баочай.

— Не