Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Очі Сюе Паня від злості стали круглими, як мідні дзвіночки.

— Ах, так? — заволав він. — Здумали мені заважати?! Хочете, щоб я постійно ворогував з Баоюєм? Ні, вже краще всім одразу вмерти.

— Ти чого розкричався? — сказала Баочай, підходячи до Сюе Паня. — Мама й так засмучена, а ти скандалиш, замість того щоб її заспокоїти. Та нехай би навіть не мама, а хто-небудь інший перешкодив тобі заради твого ж блага, тобі варто було б поводитися стриманіше.

— Знову ти за своє! — не вгамовувався Сюе Пань. — Адже сама ж усе видумала!

— Нема чого ображатись, якщо далі власного носа нічого не бачиш! — спересердя мовила Баочай.

— Нехай так! — кричав Сюе Пань. — Але чому ти не гніваєшся на Баоюя, що водить непристойні знайомства? Взяти хоч цю історію із Цігуанем. Ми з ним бачилися разів десять, але ніяких виливів почуттів з його боку не було. А от Баоюю при першій же зустрічі Цігуань подарував пояс, навіть не знаючи, хто він такий. Може, скажеш, я вигадав?

— Помовчав би краще! — в один голос схвильовано закричали тітонька й Баочай. — Адже за це й покарали Баоюя! Тепер ясно, що саме ти його оббрехав!

— Зі світу зжити мене хочете! — скипів Сюе Пань. — Але це б іще добре! Найбільше мене злить, що через Баоюя весь будинок переполошився!

— Хто переполошився? — обурилася Баочай. — Адже це ти розкричався, схопив дверний засув, а тепер звалюєш на інших!

Що тут було заперечити? Сюе Пань розумів, що сестра має рацію, але вирішив не здаватись і, остаточно втративши самовладання, уїдливо зауважив:

— Я давно знаю, що в тебе на мислі, дорога сестрице! Мама говорила, що гідною парою твоєму золотому замку може бути тільки яшма. Яшма є в Баоюя, тому ти й лізеш із шкури, захищаючи його!

Почувши це, Баочай розгубилась і схопила за руку матір.

— Мамо! — крикнула вона крізь сльози. — Ви тільки послухайте, що він говорить!

Сюе Пань зрозумів, що зробив помилку, круто повернувся й утік у свою кімнату. Там він, лаючи себе в душі, повалився на постіль. Але про це ми не розповідатимемо.

Баочай була глибоко ображена, до того ж її обурювало поводження брата. Вона не знала, як бути, засмучувати матір не хотілось, і, ковтаючи сльози, дівчина повернулася до себе. Всю ніч вона проплакала.

Уранці Баочай нашвидку одяглася, не стала ні вмиватися, ні причісуватися й поспішила до матері. По дорозі, як на зло, їй зустрілася Дайюй, яка на самоті милувалася квітами.

— Ти куди? — запитала Дайюй.

— Додому, — відповіла Баочай і, не зупиняючись, пішла далі.

Дайюй помітила, що Баочай чимось засмучена, очі її заплакані й тримається вона не так, як зазвичай.

— Поберегла б здоров’я, сестро! — сміючись, крикнула їй услід Дайюй. — Навіть двома глечиками твоїх сліз його не вилікувати від побоїв!

Якщо хочете дізнатися, що сталося далі, прочитайте наступний розділ.

Отже, Баочай, заклопотана думками про матір і брата, навіть не повернула голови у відповідь на глузування Дайюй. А та стояла в тіні, спрямувавши погляд у той бік, де був двір Насолоди пурпуром. Дайюй бачила, як туди ввійшли й незабаром вийшли Лі Вань, Інчунь, Таньчунь, Ін’ер і Січунь зі своїми служницями. От тільки Фенцзє не з’являлася.

— Може, її затримали справи? — міркувала Дайюй. — Інакше вона неодмінно з’явилася б побалакати, щоб зайвий раз догодити старій пані й матері Баоюя. Неспроста це.

Роблячи припущення, Дайюй ненароком підвела голову й побачила безліч жінок, одягнених у яскраві плаття. Вони входили у ворота двору Насолоди пурпуром. Дайюй придивилася: це була матінка Цзя, підтримувана Фенцзє, за нею ішли пані Сін, пані Ван, а також дівчатка й жінки-служниці.

Дайюй мимоволі подумала: як добре тим, у кого є батько й мати. І великі, як перлини, сльози покотилися по її обличчю.

Останніми у ворота ввійшли тітонька Сюе й Баочай.

У цей час до Дайюй підійшла Цзицзюань:

— Панянко, настав час приймати ліки —