Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Якщо я не стримаю своєї обіцянки, нехай сестра вважає мене тварюкою! — скрикнув Сюе Пань. — Адже це через мене ви із сестрою втратили спокій! Мати завжди турбується, це не дивно, але сестра... Виходить, мене й справді не можна вважати людиною! І це зараз, коли мій якнайперший обов’язок виявляти синівську слухняність і піклуватися про сестру. Ні, я гірший за тварюку!

У пориві каяття Сюе Пань навіть заплакав. У тітоньки Сюе зробилося важко на душі.

— Годі тобі, — зупинила Баочай брата. — Бачиш? Мама зараз заплаче.

— Так хіба я цього хочу? — витираючи очі, мовив Сюе Пань. — Гаразд! Не будемо більше про це говорити! Покличте Сянлін, нехай наллє сестрі чаю.

— Мені не хочеться чаю, — відповіла Баочай. — Ось мама вмиється, і ми з нею підемо.

— Сестричко, — мовив Сюе Пань, — обруч, який ти носиш на шиї, потьмянів, треба б почистити.

— Навіщо? — запитала Баочай. — Він блищить.

— І платтів у тебе мало, — вів далі Сюе Пань. — Скажи, який тобі подобається колір, який візерунок тканини, я роздобуду!

— Я ще старі плаття не зносила, — заперечила Баочай, — навіщо мені нові?

Тим часом тітонька Сюе переодяглась, і вони з Баочай пішли провідати Баоюя. Сюе Пань вийшов слідом за ними.

Дійшовши до двору Насолоди пурпуром, тітонька Сюе й Баочай побачили на терасах бічних прибудов безліч дівчаток-служниць, жінок та старих і зрозуміли, що сюди прибула матінка Цзя.

Увійшовши в будинок, мати й дочка з усіма привіталися, після чого тітонька звернулася до Баоюя, що лежав на тахті.

— Як ти почуваєшся?

— Уже краще, — відповів Баоюй, намагаючись підвестися. — Справді, тітонько, я не заслуговую на увагу вашу й сестри Баочай.

— Якщо тобі чого-небудь хочеться, говори, не соромся, — мовила тітонька Сюе, допомагаючи йому лягти.

— Авжеж, тітонько, — обіцяв Баоюй.

— Може, хочеш чого-небудь смачного? — втрутилася тут пані Ван. — Скажи, я звелю приготувати.

— Нічого мені не хочеться, — похитав головою Баоюй. — Хіба що супу з листя і квітів лотоса, що ви мені минулого разу присилали, — він мені дуже сподобався.

— Ні, ви тільки послухайте, — засміялася Фенцзє. — Думаєте, йому справді сподобався цей суп? Нічого подібного! Просто він хоче похвастатися своїм витонченим смаком!

Але матінка Цзя відразу наказала служницям негайно приготувати суп і кілька разів повторила свій наказ.

— Не хвилюйтеся, бабусю, я сама розпоряджуся, — мовила Фенцзє. — Тільки ніяк не пригадаю, де формочки.

Вона звеліла одній із жінок-служниць піти на кухню й попросити формочки в старшого кухаря, однак жінка незабаром повернулася й сказала:

— Кухар говорить, що віддав формочки вам.

— Можливо, — подумавши, погодилася Фенцзє, — але хто ж їх узяв потім у мене? Скоріше за все доглядач чайної.

Вона послала служницю до доглядача, виявилось, і той нічого не знає. Зрештою з’ясувалося, що всі кулінарні формочки перебувають у хранителя золотого та срібного посуду, і через якийсь час їх принесли.

Це була невелика коробочка, що тітонька Сюе прийняла від служниці. У коробочці чотирма рядами лежали срібні пластинки завдовжки близько одного чі й завширшки цунь, із заглибленнями завбільшки з біб. Заглиблення нагадували формою хризантеми, квіти сливи, квіти лотоса, квіти водяного горіха. Таких заглиблень, що відзначаються витонченістю й добірністю, на кожній пластинці було близько трьох десятків.

— У вас передбачено все до дрібниць! — захоплено мовила тітонька Сюе, звертаючись до матінки Цзя й пані Ван. — Навіть для супу є формочки! А я й не здогадалася б, що це таке, якби не сказали ви мені заздалегідь!

Намагаючись випередити інших, Фенцзє з усмішкою мовила:

— Знаєте, тітонько, у чому тут справа? Способи приготування всіх цих страв були придумані торік з нагоди приїзду нашої імператриці. Я, зізнатись, уже не пам’ятаю, як готують суп, що сподобався Баоюю, знаю тільки: в нього потрібно додати для аромату молоде листя лотоса. Я пробувала цей суп, по правді кажучи, він мені не сподобався. Навряд чи хто-небудь їстиме його часто. Тому й приготували його всього лиш раз. Ніяк не зрозумію, чому Баоюю він припав до смаку?

Вона взяла в тітоньки Сюе коробочку, віддала служниці й наказала негайно піти на кухню й розпорядитися, щоб усе було приготовлено. Ще вона веліла зварити з десятка курей десять мисок бульйону.

— Навіщо так багато? — поцікавилася пані Ван.

— На те є своя причина, — всміхнулася Фенцзє. — Такі страви в нас у домі готують не часто, і, оскільки Баоюй про неї згадав, сподіваюся, ви, пані, а також бабуся й тітонька