Читати книгу - "Вовк-тотем"

Потім Старий ще додав:

— Степ завжди найбільше боявся селян, мотик і випалу, а тепер найбільше боїться тракторів. Декілька днів тому Улзій скликав старих скотарів Орхону й вони за колективними підписами написали листа в автономний район з проханням не перетворювати орхонське пасовище на поле, однак хто знає, чи це подіє? Бао Шуньґуй останніми днями радіє до нестями, каже, що залишати порожнім такий великий шмат землі й вирощувати на ньому траву замість злаків — це неприпустиме марнотратство, тож рано чи пізно його слід буде задіяти хоча б під тік абощо…

Душу Чжана заполонив крик гіркоти: коли людство дожило до епохи тракторів, глибоке протиріччя між націями, які живуть з трави, і націями, які живуть, викорінюючи траву, нарешті має вирішитись, і південно-східний селянський вітер нарешті дотисне північно-західний скотарський вітер, однак насамкінець величезна піщана буря з північного заходу накриє південний схід…

Чотири табуни ввійшли в пустелю Баянґовь надвечір. На декілька десятків лі навколо тут був мокрий пісок, на якому то там, то тут стирчали жмутики сухого очерету, росли якірці й стелера карликова, а також верблюжі колючки. Високі й низькі рослини безладно перемішались і, користуючись сезоном дощів, щосили тяглись у висоту, аж лячно було на них дивитись. Це місце було зовсім не схоже на степ, а більше на якийсь закинутий будівельний майданчик у континентальних регіонах країни. Старий Біліґ сказав:

— Степ має тільки одне життя, а гарна трава для худоби росте, коли своїм щільним корінням душить бур’ян. Якщо зруйнувати коріння трави, тоді на цьому місці запанують бур’яни й пісок.

Табун поступово просувавсь у глиб пустелі. Якщо коні не пасуться вночі, вони не набирають лою, однак тут справді трави для них майже не було. Проте комарів у цій пустелі дійсно було на диво мало, тож коні принаймні могли відпочити, поки комарі не смоктали їхньої крові.

Прискакали також Бао Шуньґуй та Улзій. Старий Біліґ сказав їм:

— Доведеться тільки так — залишити коней уночі голодними. Перед самим світанком, коли випаде роса, відженем табуни на моріжок попастися, а коли з’являться комарі, повернемось із табуном назад. Таким чином, хоча й не можна гарантувати, що коні наберуть лою, але принаймні збережуть життя.

Бао Шуньґуй зітхнув із полегшенням:

— Ви вдвох завжди знайдете вихід із ситуації, тож можна вважати, що коні виживуть. Я останні два дні так переживав, що ледь не захворів.

Однак Улзій з усе ще насупленими бровами сказав:

— Я тільки боюся, що вовчі зграї давно тут підстерігають табун. До чого люди можуть додуматись, вовки теж додумаються.

— Я вже розпорядився видати конопасам більше патронів, — сказав Бао Шуньґуй. — Я саме переживаю, що не можу знайти вовків. Якщо вони прийдуть — тим краще.

Чжан Цзіюань, супроводжуючи трьох начальників, виїхав на найвищий піщаний схил, щоб оглянути околиці. Біліґ також із деяким хвилюванням у голосі сказав:

— Цього року багато дощів, тож навіть тутешня сухостійка трава виросла такою високою — якраз, щоб вовкам сховатись. Убезпечитись дійсно буде важко.

— Слід наказати всім конопасам, щоб вони старанно кричали, ходили й світили ліхтариками, — сказав Бао Шуньґуй.

На що Старий зауважив:

— Потрібно тільки заспокоїти табун, щоб коні безладно не бігали, тоді племінні жеребці зможуть упоратись із вовками.

Слідом за ними приїхали й два легких возики. Конопаси напнули на високому схилі два намети, установили казан, нагріли чаю та зварили баранини з локшею.

Уночі на високому піщаному схилі було волого й прохолодно. Більшу частину комарів, які прилетіли сюди за табуном, коні перебили або скалічили своїми хвостами. Оскільки ж нові комарі не прилітали на підмогу, стомлений за останні дні табун нарешті заспокоївся. Уночі монгольські коні, все ще ніби вони військові коні в поході, сторожко тріпочуть вухами, перебуваючи в стані вищої бойової готовності. Табун, мов відбірна польова армія, коли стикається з якимсь лихом, автоматично знижує стандарти харчування й не перебирає та не гидує ніякою їжею, може скубти й жувати навіть гіркий, терпкий, ще й з колючками бур’ян, максимально напихаючи живіт здатними підтримувати життя волокнами гіркої трави. Вартуючи вночі, Чжан Цзіюань помітив, що найбільш лихі племінні жеребці та відібрані конопасами найкращі коні, на подив, змогли наїстися до тугих животів.

Першої ночі комарів було мало й вовки не турбували, тож люди й коні могли перепочити. Коли випала роса й прибила комарів, конопаси вчасно вигнали табун на луки. Коні, цінуючи кожну поживну травинку, кинулись, мов вовки, скажено їсти. А коли зійшло сонце й комарині зграї знову розправили свої крила, табун сам повернувся на піщаний схил. Друга ніч минула так само. На третій день Бао Шуньґуй послав людину на легкому возику привезти двох великих баранів. А ближче до вечора конопаси, які потроху відсипались, зібрались навколо казана поїсти м’яса й випити горілки. Увесь люд їв, пив і співав, відчайдушно горлаючи на всю силу — і насолоджуючись горілкою та м’ясом, і заодно відлякуючи вовків. Більше ніж за рік Чжан Цзіюань багато випив, а коли йому запаморочилось у голові від горілки, він почав співати «застільних пісень», при цьому він помітив, що почав тягнути звуки в своїх піснях, трохи схоже на вовче виття.

На четвертий день до обіду до них прибув посильний із повідомленням від Комітету пасовища про те, що два кадровики з виробничого корпусу вже прибули на нове пасовище й хотіли б обговорити стан справ із Біліґом та Улзієм, тож двом начальникам довелось повертатись на бригаду. Перед від’їздом Біліґ ще раз застеріг конопасів не