Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Рослинноїдні були — такі корівками на луках паслися, — і плотоядні — жерли собі подібних. Кого не здибували. Людей би поїдом їли, якби тоді люди були, тож за відсутністю людей, вони один одного їли. Так їм і треба! Може й поїли самі себе, а вже останні з голоду вимерли. Викопні їхні рештки повсюди трапляються, а це трапився й живий — дідько б його взяв! Як він уцілів, вчитель не знає. Мабуть, їхній довгожитель. Коли динозаври вимирали, цей меткий, під землю заліз і пересидів там лихо. А це із Змієвої нори виліз — гуп-гуп! Чап-чалап! Аж земля під ним прогинається. От би такого у плуга запрягти, гори б розорав!

На село посунула гемонська личина. Пащека роздявлена, зуби-ножі стричать, очі вогнем горять…

Порозбігалися люди перед тим страшидлом, а воно суне й суне — як паровик! І ніхто його не може зупинити.

Гуп та гуп, тільки з боку на бік похитується той целурозавр — чи як там його. Схопить собаку — гам і немає бідного пса. Півня, який забарився на тину в баби Лукери, схопило — хрум і немає когута. На один зуб тому динозаврику!

Поникав він селом сюди й туди, переполоху на сто год нагнавши на бідне село. У баби Мотрі цілого кабанюру зжер (перед Різдвом стара збиралася його колоти, тож викохала!) Нарешті ніби наситився і трохи аж подобрів, і тоді забрався в клуню діда Тодося, отого, що в нього в гентім році блискавка теличку вбила, вивалив двері і якось втиснувся в середину, чортяка! Розлігся й заснув. Та так тварюка захропіла, що аж шибки у вікнах ближніх хат задзеленчали…

Либонь тоді бідне село (окрім, звичайно, діда Тодося, якому шкода було клуні) якось перевело подих. Але до спокою було ще далеко. Та й який спокій при такій пригоді!

День спить та чудасія і хропака дає, ніч минає — хропе!

Осміліли люди, навколо клуні Тодосевої ходять (дід так у хаті й ночувати боявся, до куми на другий кінець села ходив ночувати) Що робити? Як спекатися такого чуда— юда?

Знову в міліцію подзвонили, а вона стару пісню заспівала: займатися вашими колективними хвантазіями нам нема коли. Ми зайняті наведення зразкового порядку у ввіреному нам районі, тож нам нема коли навіть криміналітетом займатися, що й геть розперезався, а ви… Звертайтесь до охотників — це по їхній частині. Хай влаштовують облаву на вашого, як ви кажете, динозавра!…

Робити нічого, зажурені семихатківці звернулися до Товариства мисливців та рибалок — як до останньої інстанції. Більше звертатися вже не було куди. Ну, звернулися, а ті: коби вовка— сіроманця вбити та коби ви ще й бензинчику нам підкинули то наші охотники його б той… укокошкали б. Як повезло б. А на динозавра йти — нема дурних! Тоїсть, вони є, бо де їх немає, але досвіду як вполювати динозавра у наших охотників катма. Від 1921 року, коли було створено Товариство мисливців та рибалок і по наші дні ми динозаврами ще не займалися. Та й путного ружжа проти такого звіра у нас немає. У наших хлопців— молодців якісь там пукавочки, а ви — динозавра вгепати! Що з грецької перекладається як жахливий, страшний надзвичайний ящур! Та проти жахливого, страшного і надзвичайного пушка потрібна, гаубиця якась там! Самоходна на гусеничному ходу. Чи бойова машина реактивної артилерії Ш-24. Себто «катюша». Чи установка реактивних керованих протитанкових снарядів. Чи англійська 133,7-міліметрова гармата МК-3. Чи 90-міліметрова саморушна німецька проти— танкова гармата, гірська, або гаубиця, що в італійців. Або наш 60-міліметровий міномет М-160. А ви — до охотників. Нема дурних! Полюйте свого динозавра самі. Що порадити? О, це ми гаразді — на поради. Спить та чортяка в клуні діда Тодося, то хай і далі дає хропака. Не будіть лихо, покіль спить воно тихо — а там видно буде. Як та динозавряка переїсть у вашому селі всю живність, сама піде геть. До іншого села…

Ще раз до вченого звернулися. До того, який забалакавши тітку Фросю своєю наукою, задурно в неї купує картоплю. А він:

— Не інакше, як один динозавр, коли його родаки мільйоноліття тому вимирали, якимось робом уцілів і до вас приперся. Ви його мать і випужали із Змієвої могили, тож самі й винуваті…

Ще подумав учений чоловік, ще згадав про свою науку:

— Існує, — каже, — версія про те, що на Землі періодично відбувається викривлення простору і часу. Тож у таких місцях, як у вашій Змієвій могилі тоді виникають чорні діри… Ще одна версія існує: час од часу відбувається взаємопроникнення паралельних світів і тоді в такій аномальній зоні (аномалія, пояснив простим семихатківцям, це відхилення від норми, від загальної закономірності, ненормальність), тож у такій, — каже, — аномальній зоні, у якій опинилася Змієва могила біля вашого села і відбулося взаємопроникнення паралельних світів, тож мешканці Землі-2 (… о, а де ця ще взялася?) з’явилися на Землі-1. Що і сталося біля Змієвої могили. Але, звісно, така гіпотеза ще не підтверджена ніякими емпіричними матеріалами.

— Що порадити? А ось що — майте на увазі за так вам пораду даю, хоч інший би за консультацію здер би з вас мішок картоплі. Так ось. Хай спить динозавр у клуні діда Тодося, а як протре баньки то беріть у руки все замашне дрюччя— ломаччя і гуртом його в ту діромаху у Змієвій могилі назад заженість. А взагалі, остерігайтеся її, аномальної зони, не інакше, як там паралельні світи зустрічаються і тоді мешканці інших світів з’являються у нашому світі…