Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

— Містере Норрелле, як довго ви ще збираєтеся дивитися, як мене кривдять?

— Востаннє питаю вас, містере Ласеллзе, — правив далі Чилдермасс. — Ви віддасте те, що належить мені?

— Як ви смієте так звертатися до джентльмена? — запитав Ласеллз.

— А хіба джентльмен міг би мене обікрасти? — відповів Чилдермасс.

Ласеллз пополотнів.

— А ну вибачайся! — прошипів він. — Вибачайся, а як ні, то, присягаюся, я навчу тебе гарних манер, сучий ти сину, брудний йоркширський вишкребку.

Чилдермасс знизав плечима.

— Краще бути сучим сином, аніж злодієм!

З оскаженілим криком Ласеллз схопив Чилдермасса і так гепнув об стіну, що в того ноги на мить відірвалися від підлоги. Він так струснув Чилдермасса, що картини заторохтіли у рамах.

Дивно, та Чилдермасс видавався беззахисним супроти Ласеллза. Він уперся руками в тіло нападника, але хоч як борсався, не зміг вивільнитися. Боротьба тривала якусь мить, а потім Чилдермасс коротко кивнув, неначе визнаючи Ласеллзову перемогу.

Але Ласеллз його не відпустив. Він навалився на Чилдермасса, притиснувши того до стіни. А тоді опустив руку і вхопив ніж із перламутровим руків’ям і зазубреним краєм. Ласеллз повільно провів лезом по Чилдермассовому обличчю, лишаючи поріз від ока до рота.

Лукас закричав, та Чилдермасс не зронив ні слова. Йому якось вдалося вивільнити й підняти ліву руку, яку він стиснув у кулак. На мить вони застигли у такому положенні — німа сцена, — а тоді Чилдермасс опустив руку.

Ласеллз широко всміхнувся. Він відпустив Чилдермасса, повернувся до м-ра Норрелла, і спокійно сказав:

— Я не потерплю жодних виправдань для цієї особи. Мені завдано образи. Якби він належав до прошарку, на який би я мав зважати, я б обов’язково викликав його на дуель. Він про це знає. Його захищає низьке становище. Якщо ви волієте, аби я хоч на мить лишався у цьому домі як ваш друг та порадник, ця особа має негайно покинути вашу службу! Віднині я не хочу чути його імені ні від вас, ні від будь-кого з ваших слуг під страхом звільнення. Сподіваюся, сер, я висловився цілком зрозуміло?

Лукас скористався нагодою крадькома передати Чилдермассові серветку.

— Що ж, сер, — мовив Чилдермасс до м-ра Норрелла, витираючи кров з обличчя, — хто ж із нас залишиться?

Запала довга тиша. А тоді хрипким, ніби чужим голосом м-р Норрелл сказав:

— Ви маєте піти.

— Прощавайте, містере Норрелле, — вклонився Чилдермасс. — Ви зробили хибний вибір, сер, — як і завжди!

Він зібрав свої карти і пішов.

Чилдермасс піднявся у свою маленьку, майже порожню спальню на горищі, запалив свічку і поставив її на стіл. На стіні висіло тріснуте, дешевеньке дзеркало. Чилдермасс оглянув обличчя. Поріз виглядав потворно. Шийна хустинка і сорочка на правому плечі просякли кров’ю. Чилдермасс промив рану, наскільки зумів, а тоді помив і висушив руки.

Чилдермасс обережно витягнув щось із кишені пальта. То була коробочка кольору болю сердечного, розміром з табакерку, тільки трохи довша. А тоді прошепотів сам до себе:

— Ніхто від власної науки не втече[386].

Чилдермасс відкрив коробочку і хвилину-другу замислено дивився на те, що лежало в ній; він почухав голову і вилаявся, бо всередину ледь не впала краплина крові. Тоді він закрив коробочку й сховав у кишеню.

Щоб зібрати речі, Чилдермассові не знадобилося багато часу. У скриньці з червоного дерева лежала пара пістолів, невеликий гаманець з грішми, бритва, гребінець, зубна щітка, трохи мила, одяг (не новіший за той, що був на Чилдермассові) і невеликий стос книжок — Біблія, «Історія Короля Крука для дітей» лорда Портісгеда і примірник «Об’явлення тридцяти шести інших світів» Паріса Ормскірка. Усі роки м-р Норрелл добре платив Чилдермассу, але що слуга робив з грішми, не знав ніхто. Як не раз завважували Дейві і Лукас, він їх точно не розтринькав.

Чилдермасс поскладав усе в пошарпану валізу. На столі стояла тарілка з яблуками, які він загорнув у ганчірку і поклав туди ж. Тоді, притискаючи серветку до обличчя, спустився униз. Він уже дійшов до стайні, як згадав, що лишив у вітальні перо, чорнило і нотатник — він поклав їх на приставний столик, доки читав карти. «Що ж, повертатися надто пізно, — подумав він. — Доведеться купити собі нові».

У стайні на нього чекало ціле товариство — Дейві, Лукас, конюхи і ще кілька слуг, яким вдалося вислизнути з будинку.

— Що ви всі тут робите? — здивовано запитав він. — Влаштовуєте молитовні збори?

Чоловіки перезирнулися.

— Містере Чилдермассе, ми запрягли для вас Броваря, — сказав Дейві.

Броварем звали Чилдермассового коня — великого, негарного жеребця.

— Дякую, Дейві.

— Чому ви дозволили йому це зробити, сер? — запитав Лукас. — Чому дозволили порізати себе?

— Хлопче, не турбуйся. Це пусте.

— Я приніс бинти. Дозвольте перев’язати вам обличчя.

— Сьогодні ввечері мені доведеться добряче поворушити мізками, Лукасе, а весь у бинтах я не зможу думати.

— Але якщо краї рани не звести, лишиться жахливий шрам.

— Ну й нехай. Ніхто не скаржитиметься, що я тепер не такий вродливець, яким був досі. Дай-но мені краще іншу шмату[387], щоб зупинити кров. Ця вже наскрізь промокла. От що, хлопці. Коли прийде Стрейндж… — Він зітхнув. — Я не знаю, що вам сказати. У мене немає поради. Та якщо вам випаде нагода якось допомогти їм — допоможіть.

— Що? — запитав один слуга. — Допомогти містерові Норреллові і містерові Ласеллзу?

— Та ні, телепню! Допоможіть містерові Норреллу і містерові Стрейнджу. Лукасе, переказуй Люсі, Ханні і Дайдо мої вітання і скажи, що я зичу їм добра — і хороших, сумирних чоловіків, коли вони захочуть вийти заміж.

(То були три покоївки, що найбільше подобалися Чилдермассові.)

Дейві усміхнувся:

— Сер, а ви самі не хочете одружитися?

Чилдермасс засміявся, а тоді скривився від болю в пораненій щоці.

— Ну, хіба що з Ханною, — відказав він. — Прощавайте, хлопці.

Він потиснув усім руки й був навіть трохи приголомшений, коли Дейві (чолов’яга високий і кремезний, але чутливий, наче школярка) кинувся його обнімати й залився слізьми. Лукас на прощання подарував Чилдермассові пляшку найкращого кларета із запасів м-ра Норрелла.

Чилдермасс вивів Броваря зі стаєнь. Місяць уже зійшов. Колишній слуга легко перетнув галявину і в’їхав у парк. Коли Чилдермасс проїжджав через міст, він раптом відчув: тут чиниться магія. У вухах неначе заграли тисячі труб або ж сліпуче світло зненацька засяяло з пітьми. За мить світ разюче перемінився, але в чому полягала відмінність, Чилдермасс збагнув не одразу. Він роззирнувся.

Просто над парком і будинком виринула латка нічного неба, яка не належала цьому краєві. Сузір’я розпалися, а замість них виникли нові зорі, яких Чилдермасс іще ніколи раніше не бачив.