Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

Ласеллз засміявся:

— Мій любий містере Норрелле! А до чого ж іще може дійти справа?

Як не дивно, Ласеллз ніколи не бував у абатстві Гертф’ю. Коли раніше Дролайт гостював тут, Ласеллзу завжди вдавалося пригадати якусь ранішу домовленість. Перебування у заміському будинку в Йоркширі видавалося йому справжнім ходінням по муках. Він припускав, що Гертф’ю у найкращому разі скидається на свого власника — запилюжене, старомодне, схильне до довгого і нудного мовчання; у гіршому разі це залитий дощем сільський дім посеред темного, моторошного пустища. Він із подивом побачив, що маєток був ні одним, ні другим. Нічого готичного в Гертф’ю не знайшлося: сучасний дім, вишуканий і зручний, а слуги аж ніяк не скидалися на неотесаних селюків, яких він собі науявляв. Власне, слуги були ті самі, що й на Гановер-сквер. Навчені по-столичному, вони чудово знали Ласеллзові уподобання.

Утім, помешкання будь-якого мага має свої чудасії, і схоже було, що абатство Гертф’ю — таке зручне й вишукане на перший погляд — будували за якимось надзвичайно недоладним планом, адже дійти з одного кінця будинку в інший, не загубившись, було геть неможливо. Пізніше того ж ранку Лукас повідомив Ласеллзу, що за жодних обставин не варто намагатися потрапити до бібліотеки самостійно — лише в товаристві м-ра Норрелла або Чилдермасса. Це було найперше правило будинку.

Ясна річ, Ласеллз не мав жодного наміру слухатися такої заборони, тим паче, коли почув її з вуст слуги. Він оглянув східну частину будинку і виявив звично розташовані їдальню, залу для прийомів і вітальню, але не бібліотеку. Він вирішив, що бібліотека мусить розташовуватися у ще не дослідженій західній частині. Він рушив туди, але одразу ж опинився у кімнаті, яку щойно залишив. Подумавши, що просто не туди повернув, Ласеллз спробував іще раз. Цього разу він потрапив до посудомийні, де дрібна і неохайна служниця, постійно чмихаючи, витерла ніс тильним боком долоні, а тоді тією ж рукою взялася мити казани. Яку б дорогу не обирав Ласеллз, він завжди повертався або до їдальні, або до посудомийні. Його вже нудило від вигляду малої служниці, та й її зовсім не тішила його присутність. І хоча Ласеллз витратив цілий ранок на марні пошуки, йому й на думку не спадало звинуватити у своїй невдачі будь-що, окрім йоркширської архітектури.

Наступні три дні м-р Норрелл намагався не полишати бібліотеку. При кожній зустрічі з Ласеллзом він вислуховував нові скарги на Чилдермасса; тим часом Чилдермасс набридав магові вимогами пошукати лист Дролайта за допомогою магії. Зрештою м-р Норрелл вирішив, що простіше буде уникати обох.

І жодному з них не розкрив він те, що виявив, — те, що надзвичайно його хвилювало. Відколи вони зі Стрейнджем розійшлися, для м-ра Норрелла стало звичною справою викликати видіння, щоби з’ясувати, чим займається Стрейндж. Але завжди марно. Однієї ночі, тижнів чотири тому, м-ру Норреллу не спалося. Він підвівся і взявся чарувати. Видиво було не дуже чітке, та зрештою з’явився маг, що чаклував у пітьмі. М-р Норрелл привітав себе з тим, що нарешті зумів пробитися крізь Стрейнджеві захисні закляття, аж раптом усвідомив, що дивиться на самого себе у бібліотеці. Він спробував ще раз. Перевіряв різні закляття. По-різному називав Стрейнджа. Даремно. Він мусив визнати, що англійська магія більше не бачила різниці між ним і Стрейнджем.

Від лорда Ліверпуля і міністрів надходили гнівні листи з описами нових проявів магії, які ніхто не міг пояснити. У відповідь м-р Норрелл обіцяв приділити цим справам найпильнішу увагу, щойно Стрейнджа буде здолано.

На третій вечір по приїзді м-р Норрелл, Ласеллз і Чилдермасс зібралися у вітальні. Ласеллз їв помаранчу, тримаючи в руках маленький ножик для фруктів із перламутровим руків’ям і зубчастим лезом, яким зазвичай зрізав шкірку. Чилдермасс розкладав на невеликому столику свої карти: він їх читав останні дві години. Те, що м-р Норрелл не висловив щодо цього ні найменшого невдоволення, свідчило, до якої міри мага збентежили поточні справи. Ласеллза, навпаки, ті карти доводили до божевілля. Він не сумнівався, що одне з питань, на яке мали відповісти всі ті розкладання і перевертання, стосувалося його самого. І тут Ласеллз мав цілковиту рацію.

— Як же я ненавиджу бездіяльність! — різко вигукнув він. — Як гадаєте, на що чекає Стрейндж? Ми ж навіть не знаємо напевне, чи він прийде.

— Прийде, — відказав Чилдермасс.

— А вам звідки відомо? — запитав Ласеллз. — Бо це ви йому так нараяли?

Чилдермасс нічого не відповів. Його увагу привернуло щось у в картах. Пробігши по них поглядом, Чилдермасс різко підвівся з-за столу.

— Містере Ласеллзе! У вас є для мене повідомлення!

— У мене? — здивувався Ласеллз.

— Так, сер.

— Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі, що недавно ви отримали повідомлення для мене. Так кажуть карти. Я був би вельми вдячним, якби ви передали мені послання.

Ласеллз презирливо пирхнув.

— Я не посланець — тим паче для вас!

Чилдермасс пропустив закид повз вуха й запитав:

— Від кого це повідомлення?

Ласеллз промовчав. Він повернувся до ножа й помаранчі.

— Чудово, — відказав Чилдермасс, а тоді сів і знову розклав карти.

За ними спостерігав надзвичайно стривожений м-р Норрелл. Його рука смикнулася до мотузки дзвоника, проте, повагавшись хвильку, маг передумав і сам пішов по слугу. Лукас накривав на стіл у їдальні. М-р Норрелл переповів йому, що відбувається, і запитав:

— Хіба не можна якось розвести їх? Може, вони тоді заспокояться. Чи немає ніякого повідомлення для містера Ласеллза? А може, якась справа потребує Чилдермассової уваги? Можна щось вигадати? А вечеря? Може, вона вже готова?

Лукас похитав головою.

— Повідомлень немає. Містер Чилдермасс чинитиме так, як вважає за потрібне — він завжди так робить. А ви замовили вечерю на пів на десяту. Самі ж знаєте.

— Шкода, що тут немає містера Стрейнджа, — понуро промовив м-р Норрелл. — Він би придумав, що їм сказати. Він би знав, як учинити.

Лукас торкнувся руки свого господаря, ніби намагаючись його підбадьорити:

— Містере Норрелле, ми ж намагаємося завадити містерові Стрейнджу повернутися сюди… якщо пам’ятаєте, сер.

М-р Норрелл поглянув на слугу трохи роздратовано:

— Так, так! Я знаю! І все ж.

М-р Норрелл і Лукас разом зайшли до вітальні. Чилдермасс перевертав останню карту. Ласеллз рішучим поглядом свердлив газету.

— Що кажуть карти? — мовив м-р Норрелл до Чилдермасса.

І хоча питання поставив м-р Норрелл, Чилдермасс звернувся до Ласеллза.

— Вони кажуть, що ви злодій і брехун. Кажуть, що у вас є більше, ніж повідомлення. Вам дали надзвичайно цінну річ. Вона призначалася мені, а ви її тримаєте при собі.

Запала тиша.