Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ти хто? – запитав, різко висмикнув свою руку з моєї.

– Що? – спантеличено видихнула.

– Я запитую, ти хто така? – роздратовано повторив запитання.

– Я… – я трохи розгубилася – Марія. Ноксе, ти що мене не пам’ятаєш?

Від мого запитання його очі зблиснули гнівом, а обличчя перекосила лють. Ноксор грубо схопив мене за лікоть з силою здавивши його.

– Звідки ти знаєш моє справжнє ім’я?! – прошипів мені в обличчя.

Він мене забув? Чи це лише тимчасовий ефект? Я скривилася від болю в руці, адже Ноксор стис її міцніше.

– Ноксе відпусти мене! Мені боляче! – смикнула руку ледве вирвавши її з міцного хвату. Далі він вже не намагався мене тримати, але бачу ж що руки так і сверблять за щось вхопитися і розтрощити.

– Відповідай мені, звідки ти знаєш як мене звати насправді?! – продовжував злісно.

– Ти сам мені його сказав. Хіба ти не пам’ятаєш цього?

– Я ніколи б не сказав власного імені якісь нікчемній людині! – зі злістю виплюнув.

Він що реально мене не пам’ятає? Чи все ж…

– Але ти мені назвав своє ім’я добровільно. 

– Ти брешеш! 

– Ні, це правда! Ти мені сказав своє ім’я коли ми сиділи під великим деревом, в той вечір коли ти перший раз мене вмовив на тобі полетіти. Пам’ятаєш? – нагадала йому.

Ноксові темні брови були насуплені, а на обличчі відбивалася недовіра, руками він стискав простирадла що зібралися в товсті складки, а все його тіло було напружене до неможливості що здавалося він був готовий вибухнути!

– Цього не було. І я ніколи б добровільно не запропонував людині літати на мені.

От же ж! Я вже й забула наскільки цей лускатий був упертий! Не вірить значить! Чи він просто прикидається що не пам’ята мене? Адже його видає його ж власне тіло! Бачу ж що про щось він все ж думає і постійно відволікається вдихаючи глибоко повітря.

– Серйозно, Ноксе це вже не смішно! Якщо ти вирішив таким чином пожартувати, то годі вже! – ця вся ситуація починала мене відверто дратувати, як і впертий дракон переді мною! 

Той ж лиш гнівно зиркнув в мою сторону і вся задумливість у його позі різко зникла, залишивши по собі одну гостроту і різкість. Я встала з ліжка і слідом за мною підхопився і він.

– Це ти вже загралася – Ноксор знову спіймав мене за лікоть, але тримав вже не так сильно – досить грати невинність і цим пудрити мені мізки! Відповідай, звідки ти мене знаєш? 

– Я тобі вже відповіла – коротко вимовила. 

Ноксор з силою стис щелепу що, аж жовна заграли так нічого і не відповівши він відкинув мене у бік і вийшов з моєї кімнати голосно грюкнувши дверима.

Мене охопила кімнатна тиша. Він і дійсно мене не пам’ята. Але чому? Грейсон. Промайнуло в мене в голові відповідь на моє запитання, він може знати що з Ноксом! Адже він казав що можуть бути якісь побічні ефекти від печатки!

Я рвонула з місця до дверей вилетівши з кімнати я роззирнулася довкола шукаючи очима привидів. Грейсон стояв неподалік від моїх покоїв. Я махнула привиду, щоб той йшов сюди і зайшла назад до кімнати. Грейсон пройшовши крізь двері стурбовано на мене поглянув.

– Що з Диким, ви посварилися? – запитав.

– Які побічні ефекти можуть бути після печатки? – одразу виголосила.

– Лише те що друга сутність може заснути на невизначений час поки не відновиться.

– А перша! Що може бути з першою суттю?

– Нічого. Печатка була накладена лише на другу сутність так, що перша може спокійно жити далі.

– Тобто побічного ефекту перша сутність отримати не може? – судомно запитала, мої руки і тіло тремтіли від перехвилювання.

– Ні. 

Я нервово потерла обличчя долонями видихши. 

– Якщо перша сутність не отримує ніяких побочок, тоді чому він нічого не пам’ятає? – мій голос тремтів, а очі починало щипати солона волога яку я ледь могла стримувати.

– Як не пам’ята! З ним не повинно було нічого статися! – гарячково озвучував свої думки в голос – Не розумію що ж могло піти не так?

– Можливо ця печатка діє і на першу сутність?

– Ні. Це виключено, печатка не може хоч якимось чином діяти і на нього, бо його сутності були поділені. Та й тим паче печатка була накладена тільки на другу суть! – бурхливо розповідав, ходячи зі сторони в сторону – Хіба що… – Грейсон завмер на місці потираючи перенісся.

– “Хіба що,” що? – поквапила його.

– Хіба що він втратив пам’ять через те, що був відсутній деякий час. І повернувшись назад в тіло його пам’ять могла загубитися, чи просто прийти до нього трохи пізніше.

– Тобто загубилася! Він що може так нічого і не згадати?!

– Я не знаю Маріє, його пам’ять могла просто запізнитися. Душа повернулася, а от пам’ять може повернутися згодом. Так, що я не можу стверджувати що він втратив всі спогади назавжди. Можливо якщо ти спробуєш нагадати йому все що він забув, то пам’ять може повернутися швидше.

Я думала над тим що сказав мені Грейсон і дещо пригадала.

– Коли я кликала Ноксора через жертовне вогнище на півтори години я відключилася, а от моя свідомість прокинулася в зовсім іншому місці. – пояснювала йому пригадуючи все що зі мною відбувалося в той момент – І тоді я на деякий час наче втратила пам’ять, звичайно я цього одразу не помітила, адже вона повернулася доволі швидко. Спочатку я не могла зрозуміти що саме я робила, але потім різко пригадала за чим прийшла. І це все відбувалося з невеликим відривом у пам’яті як ти й казав. Здавалося що спогади начебто й дійсно на деякий час запізнилася.

– Тобто твоя свідомість ненадовго потрапила в потойбіччя? 

– Не знаю, напевне. 

– І якщо Ноксор був увесь цей час там – він замислився – то можливо йому потрібно більше часу, щоб все що він пам’ятає повернулося назад. Адже судячи з того, що ти тільки що мені описала, я зрозумів що коли потрапляєш у потойбіччя навіть на невеликий час, то ти можеш на деякий час втрачати всі свої спогади.

– Але я не втратила абсолютно всі спогади, я лише забула події що відбулися останнім часом. Та й судячи з Ноксової поведінки він щось та й пам’ятає.