Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Я, Марія Литнева у тілі Маргарити Де Блод, прошу повернути сутність Ноксора Дра-Ґолда назад в його тіло. 

Секунда. І полум’я спалахнуло синім! 

– Спрацювало! – вигукнула подивившись на Соні, але перед очима все потемніло і я втратила свідомість.

******

– Мр..є, Маріє – я прокинулася від жіночого голосу що кликав мене, розплющивши очі мені одразу в них б’є яскраве світло.

– Ах! – зойкаю закривши очі назад, намагалася звикнути до світла.

– Маріє – чую знайомий голос і натрапляю на Мірелу.

– Ем, доброго дня, чи все ж ночі… – спантеличено вимовила, адже встала я з м’якої трави, а до того я явно знаходилася у храмі!

– Вітаю тебе дитино в тебе вийшло! – радісно вигукує бабця.

– Що вийшло? І взагалі де я? 

– Ти зараз знаходишся у моєму створеному куточку лісу де я живу.

– Але що я тут роблю, я ж була у храмі. І мені треба назад!

В голову одразу повернулися спогади що в мене залишилося мало часу, щоб повернути Нокса назад.

– Не хвилюйся дитино, він вже в дорозі.

– Тобто?

– А ти поглянь на власні руки – бабця вказала мені на мої руки.

– О боже! – шоковано вигукнула, бо мої руки були обплетені сріблом і золотом. 

Я підкотила рукава сорочки, візерунки тяглися від самих ліктів аж до кінчиків пальців і ці ж візерунки повільно зникали.

– Що це таке?

– Твоя магія.

– Але що тоді відбувається?

– Вона поверта його душу назад в тіло. Як тільки візерунки зникнуть, він повернеться.

– І довго чекати?

– Ні, скоро твоя свідомість знову повернеться в тіло і ти прокинешся.

Я поглянула на руки, візерунки дійшли до половини.

– Чому я зараз тут?

– Такі правила. Ти попросила повернути його назад, ось він повертається, але поки це відбувається, ти повинна залишатися тут.

– Це що, я типу як застава?

Бабця захихотіла.

– Можна й так сказати.

Я мовчала стежачи за зникаючими візерунками що дійшли до зап’ясть.

– Скажіть, а як можна людині впізнати свою пару серед драконів? Я маю на увазі, чи є якісь критерії за якими можна це розпізнати?

– Запах – це все що вона відповіла всміхнувшись хитрою посмішкою і мою свідомість знову засмоктало до темряви.

******

– Маріє! Маріє! Прокидайся! Нумо! – кричав переляканим голосом Соні.

Я насилу розліпила очі, все моє тіло нещадно боліло начебто я тягала важке каміння. Відчуття були жахливі в голові гуділо, горло пересохло, а руки і ноги наче з свинцю були зроблені. В храмі стояла прохолода, така ж як і в мене у кімнаті. 

– Що сталося? – тихо запитала, адже сил зовсім не було навіть щоб підвестися. 

– Ти раптово відключилася і твоя магія… вона почала обвивати твої руки візерунками. О драконяча праматір! Ти пролежала так довго, що я вже подумав що ти мертва! –  Соні видих схопившись за голову – Ти як? Все нормально?

– Наче так, але сил встати в мене не лишилося.

– Це й не дивно, ти скільки магії використала поки була у відключці що це навіть дракона звалило б з ніг.

– До речі, ти казав що я лежу тут вже доволі довго… Якщо точніше, наскільки довго? – уточнила, бо по моїм відчуттям пройшло від сили хвилин двадцять.

– Ти пролежала так півтори години.

– Скільки! – ошелешено вигукнула, але одразу про це пошкодувала, бо від гучного вигуку в голові віддало пульсуючим болем. Я скривилася. 

– Як думаєш, ми встигли? – запитала в нього розглядаючи стелю храму всіяну різними історичними замальовками.

– Мабуть. – стенув він плечами – Є тільки один спосіб це перевірити. 

Я прикрила очі, голосно видихши. Що ж будемо сподіватися що Нокс повернувся, поки ми не дістанемося до замку. Мірела начебто казала що в мене все вийшло, але чи справді все так, як вона каже?

Насилу підвівшись на тремтячі ноги я поглянула на свого ворога номер один, кляте вікно яке мені треба перелізти знову. Ех, хочу у ліжечко. Я зробила болісний крок вперед який відгукнувся у кожній клітині мого тіла. Ну його нафіг, другий раз я туди не полізу! Так, де там ті ключі від чорного виходу?! Вб’ю когось, але я їх знайду!

За хвилин десять шурхотіння по шухлядах і малесеньких місць де можна було сховати ключ, я знайшла його у глечику з під квітів. Якщо чесно, я ледве не увірувала коли випадково перекинула глечик і звідти випало щось металеве так лагідно дзенькнувши об мармурову підлогу! 

Відчинивши двері я поклала ключ на місце і вийшла, ще з годину ми кралися назад до замку і як тільки я дісталася сходів на другий поверх, моє тіло різко наситилося великою дозою адреналіну і передчуття що дало мені сили подолати останній шлях до моєї кімнати. Залишився найостанніший крок. Відчинити двері.

Мене переповнювало хвилювання від якого в мене трусилися руки коли я намагалася встромити ключ в замкову щілину. Ключ увійшов. Поворот. Гучне клацання відімкнутого замка. Моє серце пропустило декілька гарячих ударів у моїх грудях.

Натиснувши на дверну ручку я увійшла затримавши дихання.

На ліжку все й досі лежав сплячий дракон. Я зачинила за собою двері, а Грейсон одразу пішли з Соні, як тільки я зайшла. Залишивши нас на одинці. Я підійшла ближче до ліжка і сіла на нього.

Його груди повільно підіймалися від помірного дихання. Я доторкнулася до його руки й прошепотіла:

– Мійонмо атмо – і його подих одразу збився, а очі різко розплющилися і поглянули здивовано на мене.

– Ти хто?

Ловіть гарячу новиночку!!!;) І дуже дякую за ваші вподобайки! Буду вдячна за підписку і коментарі))) Приємного вам читання! (⁠｡⁠•̀⁠ᴗ⁠-⁠)⁠✧