Читати книгу - "Учта для гайвороння"

— Ви бачили, Едмуре, скільки ми маємо війська. Бачили драбини, гуляй-городи, метавки, стінолами. Варто мені віддати наказ — мій родич перекине моста через ваш рівчак і виламає браму. Загине багато сотень людей, переважно ваших. Першою хвилею на приступ підуть ваші колишні значкові — тож ви розпочнете битву з убивства братів та батьків тих людей, які гинули за вас у Близнюках. Другою хвилею підуть фреївці — цих у мене хоч греблю гати. Далі, коли ваші лучники вже не матимуть стріл, а лицарі з утоми не піднімуть мечів, на приступ ринуть мої західняки. Щойно замок впаде, усіх, кого в ньому знайдуть, покладуть під меч. Вашу худобу виріжуть, ваш божегай вирубають, ваші башти і палати спалять. Я накажу зруйнувати мури замку і пустити Перекат по руїнах. Коли я скінчу, ніхто й не знатиме, що тут колись стояв замок.

Хайме звівся на ноги.

— Ваша дружина дотоді може і розродитися. Гадаю, ви схочете побачити свою дитину. Я надішлю її до вас, щойно вона з’явиться на світ. Через стіну з метавки.

По його промові впала мертва тиша. Едмур мовчки сидів у купелі. Пія притискала оберемок одягу до грудей. Співець натягав струни на цимбалах. Малий Левко видлубував паляницю хліба, роблячи миску, і прикидався, що нічого не чув.

«З метавки» — подумки повторив Хайме. Якби його тітка була зараз тут, чи вважала б вона досі, що справжній син Тайвина — Тиріон?

Едмур Таллі нарешті віднайшов втрачений голос.

— Було б мені вилізти з купелі та вбити вас просто на місці, Крулерізе.

— А спробуйте, — відповів Хайме і зачекав трохи. Коли ж Едмур не зробив навіть спроби підвестися, то додав:

— Лишаю вас зі смачною стравою. Гей, співцю! Заграй нашому гостеві, поки він тамує голод. Гадаю, пісню ти знаєш.

— Ту, де рине дощ? Авжеж, мосьпане. Як не знати.

Едмур, здавалося, помітив співця уперше.

— Ні! Тільки не він! Приберіть його звідсіля.

— Що трапилося? Це ж лише пісня, — мовив Хайме. — Хіба може пересічний співець мати аж такий бридкий голос?

Серсея

Великий маестер Пицель був старий, скільки вона його знала, та за минулі три ночі, здавалося, постарішав ще років на сто. Щоб стати перед нею на своє скрипливе коліно, йому знадобилася вічність; а коли він нарешті став, то вже не зміг підвестися, доки пан Озмунд не підсмикнув його вгору.

Серсея роздивилася його невдоволеними очима.

— Пан Кайбурн доповідає нам, що князь Гиліс нарешті відкашляв своє.

— Саме так, ваша милосте. Я зробив, що міг, аби полегшити його смерть.

— Справді? — Королева обернулася до пані Добромир. — Але ж я казала, що Росбі потрібен мені живим, хіба ні?

— Ваша милість так і казали.

— Пане Озмунде, а що ви пригадуєте про нашу розмову?

— Ваша милість наказали великому маестрові Пицелю врятувати хворого. Ми всі чули.

Пицель розтулив і знову стулив рота.

— Ваша милість мають знати: я зробив усе можливе для бідолашного покійника.

— Так само, як для Джофрі? І його батька, мого коханого чоловіка? Роберт був наймогутнішим, найдужішим воїном усього Семицарства, а ви не врятували його від жалюгідного поросяти. Ой, і не забути Джона Арина! Поза сумнівом, ви б занапастили і життя Неда Старка, якби я дозволила вам порати його трохи довше. Скажіть мені, маестре: невже вас у Цитаделі вчили лише ламати руки і вигадувати відмовки?

Почувши лють у голосі королеви, старий аж зіщулився.

— Ніхто б не зробив для хворого більше, ваша милосте! Я… завжди вірно і віддано служив…

— Коли ви порадили королю Аерису відчинити браму при наближенні війська мого батька — це ви так розуміли вірну службу?

— Тоді я… я помилився, я хибно вважав…

— То була корисна порада чи ні?

— Ваша милість мають, напевне, знати…

— Напевне я знаю лише те, що коли мого сина отруїли, з вас було стільки ж користі, як з Місячка! Напевне я знаю, що саме тоді, коли корона має відчайдушну потребу в золоті, ми втратили нашого скарбничого!

Старий дурень негайно вхопився за думку.

— Я… я складу список людей, гідних посісти місце князя Гиліса у раді…

— Список! — Серсею навіть розважило його нахабство. — Уявляю, що за список ви мені складете. Сиві старці, зажерливі йолопи і Гарт Гидкий.

Вона стиснула губи.

— Останнім часом ви забагато часу крутитеся коло пані Маргерії.

— Так, так. Я… королева Маргерія дуже побивається за паном Лорасом. Я даю її милості снодійні трунки і… деякі інші теж.

— Нехай так. То скажіть мені, чи не наша мала королева наказала вам убити князя Гиліса?

— Уб… убити? — Очі великого маестра Пицеля вилізли на лоба, схожі на варені яйця. — Ваша милість не можуть… це ж його кашель, богами святими, я ж… її милість ніколи б… вони не бажали зла князеві Гилісу, навіщо королеві Маргерії його…

— …вбивати? Ну хоча б затим, щоб посадити ще одну троянду в Томенову раду. Ви сліпі чи підкуплені? Росбі стояв їй на заваді, і вона вклала його в могилу. Вашими руками.

— Ваша милосте! Присягаюся всіма богами, князь Гиліс помер від свого кашлю! — Вуста великого маестра трусилися. — Моя вірність престолові завжди була непохитна, я беззаперечно відданий державі… домові Ланістер…

«Саме в такому порядку?» Пицелів страх можна було помацати на дотик. «Ну все, дозрів. Час видавити з цієї ягідки трохи соку.»

— Якщо ви такі вірні, як кажете, то чому мені брехали? Не смійте заперечувати! Ви почали витанцьовувати навколо Діви Маргерії ще перед тим, як пан Лорас поїхав на Дракон-Камінь. І годі вигадувати казочки, як ви хотіли розрадити горе нашої невістки. Навіщо ви так часто тягаєтеся до Дівосхрону? Авжеж не заради порожніх теревенів з Маргерією! Може, залицяєтеся до її побитої віспою септи? Чи мацаєте малу панну Булвер? А чи шпигуєте для малої королеви і розповідаєте про мої наміри, щоб допомогти у її лукавих задумах?

— Я… я лише корюся… маестер присягається служити…

— Великий маестер присягається служити престолові й державі.

— Ваша милосте, але ж вона… вона — королева…

— Я — королева!

— Даруйте, але… вона дружина короля, і…

— Я знаю, хто вона. І хочу знати, навіщо