Читати книгу - "11/22/63"

— Як міг фаховий освітянин, як ви, жити в такому паскудному районі Форт-Ворта, от що дивно, по-перше? — запитав Фріц.

— Я намагався написати роман. Я зрозумів, що не можу цього робити, викладаючи в школі. Мерседес-стрит ще та діра, але там було дешево. Я гадав, що написання книги займе щонайменше рік, а це означало, що я мушу розтягувати свої заощадження. Коли довкілля мене гнітило депресією, я уявляв собі, ніби живу в мансарді на Лівому Березі.

Фріц:

— Ваші заощадження включали гроші, які ви вигравали в букмекерів?

Я:

— Наразі я скористаюся п’ятою поправкою[676].

Віл Фріц на це буквально розреготався.

Гості:

— Отже, ви познайомилися з Освальдом і заприятелювали з ним.

— Це дуже приблизне визначення. Неможливо стати близьким другом божевільного. Принаймні для мене це неможливо.

— Продовжуйте.

— Лі з родиною звідти переїхали; я залишився жити там. А тоді одного дня він мені зненацька дзвонить і каже, що тепер вони з Мариною живуть на Елсбет-стрит у Далласі. Сказав мені, що район там кращий, а оренда дешева і повно вільних квартир.

Я повідав Фріцу й Гості, що на той час уже встиг втомитися від Мерседес-стрит, тому поїхав до Далласа, ми посиділи з Лі в кафетерії «Вулворта», потім пройшлися по району. Я винайняв квартиру на першому поверсі буднику № 214 на Західній Нілі-стрит, а коли там звільнилася верхня квартира, я повідомив про це Лі. Відповів, так би мовити, люб’язністю на люб’язність.

— Його дружині не подобалось їхнє житло на Елсбет-стрит, — пояснив я. — Будинок на Західній Нілі-стрит відтіля містився всього лиш за рогом, але був набагато кращим. Отже, вони переїхали.

Я не мав поняття, наскільки детально вони перевірятимуть мою історію, наскільки добре триматиметься купи хронологія, чи що може наговорити їм Марина, але все це для мене було неважливим. Мені потрібен був лише час. Навіть напівдостовірна історія могла мене забезпечити потрібним часом, особливо коли агент Гості зараз змушений торкатися мене не інакше, як в лайкових рукавичках. Якби я розповів усе, що знав про його стосунки з Освальдом, решту кар’єри він, скоріш за все, відбував би, морозячи собі сраку десь у Фарго[677].

— А потім трапилось дещо, що змусило мене нашорошити вуха. В минулому квітні це сталося. Перед самим Великоднем. Я сидів за столом у себе на кухні, працював над своїм романом, коли раптом під’їжджає дорогий автомобіль — «Кадилак», я гадаю — і з нього виходять двоє. Якийсь чоловік з жінкою. Добре одягнені. Вони привезли ляльку для Джуні. Це…

Фріц:

— Ми знаємо, хто така Джуні Освальд.

— Вони піднялися нагору, і я почув, як той парубок — у нього ще такий, начебто німецький, акцент і голос гучний, як з гармати, — я почув, як він каже: «Лі, як же це ти в нього промазав?»

Гості нахилився вперед, з очима вибалушеними, ось-ось вискочать з його масного обличчя:

— Що?

— Те, що чули. Тож я перевірив по газетах, і вгадайте що? Хтось за чотири чи п’ять днів перед тим стріляв у якогось відставного генерала. Велику шишку серед правих політиканів. Якраз того ґатунку, що ненавидів Лі.

— І що ви зробили?

— Нічого. Я знав, що він має пістолет, — він мені його сам якось був показав, — але в газетах писалося, що у Вокера стріляли з гвинтівки. Крім того, на той час вся моя увага була прикута до моєї дівчини. Ви питалися, навіщо вона тримала ніж у себе в ридикюлі. Відповідь проста — вона боялася. На неї теж було вчинено напад, тільки це зробив не містер Аківа Рот. Це зробив її колишній чоловік. Він її дуже жорстоко понівечив.

— Ми бачили шрам, — сказав Гості, — і нам дуже жаль через вашу втрату, ми співчуваємо вам, Емберсоне.

— Дякую, — «Небагато співчуття в тебе на пиці», — подумав я. — Ніж, який вона з собою носила, це той самий, яким її колишній — Джон Клейтон його звали — був порізав її. Вона весь час тримала його при собі. — Я згадав, як вона мені сказала: «Про всяк випадок». Я згадав, як вона мені сказала: «це ж саме той випадок, якщо взагалі бодай якийсь міг трапитись».

Цілу хвилину я просидів, затуливши долонями собі обличчя. Вони чекали. Впустивши руки на коліна, я продовжив безбарвним голосом Джо Фрайдея. Просто факти, мем.

— Я сплачував за квартиру на Західній Нілі, але більшу частину літа я прожив у Джоді, доглядав за Сейді. Дописувати свій роман я майже перехотів, думав, знову почну вчителювати у Денголмській консолідованій школі. А потім напоровся на Аківу Рота з його громилами. Таким чином і сам потрапив до шпиталю. Коли мене звідти виписали, я переїхав до реабілітаційного центру, який називається «Едемські перелоги».

— Я знаю його, — зауважив Фріц, — типу житловий комплекс з забезпеченням часткового догляду.

— Так, і Сейді була моєю головною доглядальницею. Я піклувався про неї після того, як її порізав колишній чоловік; вона про мене, після того як мене покалічив Рот зі своїми підручними. Так воно й відбувається в цьому світі. Події… як би це сказати… гармонізуються.

— Події відбуваються з певних причин, — безапеляційно заявив Гості, і на мить я відчув, ніби стрибаю через стіл й дубашу його надуту жирну пику. Не тому, що він був неправий, ні. На мій скромний розсуд, події дійсно відбуваються з певних причин, але чи подобаються нам ті причини? Рідко.

— Наприкінці жовтня доктор Перрі дозволив мені водити машину на короткі відстані. — Це була відверта брехня, але вони навряд чи зразу побіжать до Перрі перевіряти цю інформацію… а якщо докладуться до роблення з мене американського героя, то взагалі можуть її ніколи не перевіряти. — На цьому тижні, у вівторок, я поїхав у Даллас поглянути на свою квартиру на Західній Нілі. Просто схотілося. Я хотів спробувати, чи перебування в ній не поверне мені бодай частково пам’яті.

Я дійсно їздив на Нілі-стрит, але тільки для того, щоб дістати револьвер з-під ґанку.

— Після того я вирішив поснідати у «Вулворті», просто, як бувало в колишні дні. І кого я там бачу, за стійкою сидить Лі і їсть свій ланч, тунця з рисом. Я сів поряд, запитав, як справи, от тоді-то він мені й розповів, що на нього і його дружину тисне ФБР. Сказав: «Я провчу тих курвалів, Джордже, вони дуже жалітимуть, що зайобували мене. Увімкни телевізор у п’ятницю вдень, можливо, дещо побачиш».

— Святий мерин, — охнув Фріц. — І ви це пов’язали з президентським візитом?

— Та ні, спершу.