Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— А скільки ви тут уже працюєте?

Директор, дивлячись на наші ошелешені обличчя, усміхнувся.

— Цього року 20 років виповнюється. Мені вже радять готувати приймача. Піди вже не молодий, 60 років.

Стас хмикнув.

— Ой, не прибідняйтеся, ще в самому розквіті сил. Не знаю, чим думали мої батьки, але моєму батькові було 70, коли я народився, а мамі 55. Тож у вас ще все попереду і приймача знайдете, і підготуєте. Якщо що, навіть виховати встигнете.

— Уже виховую, зама мого ви бачили. Дітей любить, і діти його.

Згадала заступника Нейма, молодий хлопець, який із задоволенням бере участь у рольових іграх на уроках з мов і здебільшого від нього сиплються ідеї для наступних ігор. Помічала, що він скрізь встигає — і на уроках з дітьми пограти, і будівельників проконтролювати, і зі Стасом по рекламі попрацювати. Мене обходить стороною, тримається дуже ввічливо.

— Хороший хлопець, Ізьку тільки боїться.

— Не боюся я її, просто я знаю, хто її наречений, — сказав Ангріх, ми якось не помітили, коли він у кабінеті з'явився.

Директор здивовано вигнув брову.

— І хто?

— Ізабелла, ви йому не казали? — мотнула головою — Хм, Ізабелла заручена з вашим найкращим учнем.

— Альфред, — здогадався Неймс, — хороший хлопчик. Радий за вас. Як його брат?

Я злегка зблідла, згадуючи про Ромку.

— Він загинув під час завдання, командира прикривав.

— Коли? Де?

— Я не знаю, що то за планета була, в Альфреда запитайте. Це сталося приблизно півроку тому.

— Тоді я знаю, — сказав сумно Нейм, — чув, що там загинуло кілька хлопців, не знав просто хто. Ви були знайомі з ним?

— Трохи.

— Гаразд, досить сумувати. Ходімо до дітей на вулицю. У них зараз вільний час. Пропоную приєднатися до них і зіграти в якусь гру.

Ще пару годин пограли з дітьми, і вибивного, і волейбол. Один із хлопців навіть розвів мене на підтягування, хто більше зможе. Виграла у хлопчини. На мене так ошелешено дивилися. Стас хмикнув.

— Чому я не здивований. А така дрібниця кістлява на вигляд.

— Ти просто майстер говорити компліменти, — сказала я з посмішкою.

— Як тобі це вдалося? — запитав Алексій, з яким ми на спір підтягувалися — Я щодня тренуюся!

— Я теж тренуюся і теж із дитинства. Щоправда здебільшого це було скелелазіння. Теж добре руки тренує.

— Ну там не тільки руки розвиваються, — сказав Ангріх, — може, покажеш діткам майстер клас із подолання вершин. Ми підстрахуємо. А то викладача зі скелелазіння ми ще тільки шукаємо, і він же буде викладач фізичного розвитку.

Загалом довелося ще й по стіночці полазити. Скалодром був під навісом, що зручно. Можна займатися навіть у дощову погоду. Страховка вже була закріплена на верху, а в низу, закріплена замком. Неймс від'єднав мені страховку. Мені швидко звідкись винесли страхувальний пояс. Подивилася на Ангріха з Неймсом, може передумають.

— Не хвилюйтеся, ми втримаємо тебе, якщо що, — з хитрою посмішкою сказав Ангріх.

Ось уже підколює і бере на слабо. Гаразд, я не проти полазити. Притому давненько не вправлялася на скеледромі. І займалася тільки в залі. Полізла по найпростішій, потім перебралася на стіну складнішу, яка була під відчутним нахилом і закінчила свій маршрут під дахом. Трохи відпочила на верхній точці і полізла назад по найдальшій стінці. Тільки тальк яким натирала руки вже закінчився і стало м'яко кажучи, слизькувато. А ще я переживала через свій занадто довгий манікюр, який явно не сприяв лазити по скеледрому. Мені залишалося кілька метрів, коли руки почали зісковзувати.

— Ізабелло, не переживайте, ми вас утримаємо, — крикнув Неймс, — краще стрибайте і довіртеся страховці.

Уже збиралася скористатися порадою, коли пальці правої руки зісковзнули, і я повисла на лівій. Під час спроби зачепитися за виступ сильно зламала кілька нігтів, один до крові обламався. Довелося відштовхнутися від стінки і вже довіряючи страховці спуститися.

— Що сталося? — стурбовано запитав директор.

— Руки спітніли, — відмахнулася я, — і довгі ноги краще обрізати перед тим як лазити на скеледромі.

Він швидко взяв мою праву руку і важко зітхнув.

— Ходімо, потрібно промити й заклеїти. На жаль ніготь доведеться обрізати.

— На щастя, це всього пів нігтя, а не весь, — усміхнулася я, не хотілося лякати дітей.

Тому що вони підтягувалися і намагалися роздивитися, що трапилося. Стас допоміг мені не вибратися зі страховки і її швидко прибрали.

— Так вистава на сьогодні закінчилася, — одразу відволік Ангріх. — Тепер зрозуміли навіщо спортом займатися? А то багато хто й на першу найпростішу стінку не подужає. Самі навіть не здумайте лізти, а то ловити буде нікому.

У мед пункті мені обережно прибрали зламаний ніготь. І обробили ранку. Потім обережно заклеїли палець.