Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ну не так уже й багато, — сказала я, — є шанс, що за два тижні заросте і не буду м'ясом виблискувати.

— На щастя на весіллі ти будеш у рукавичках.

Я зітхнула, весілля, через два тижні. Потім згадала, що ще навіть не починала запрошення робити.

— Тільки зрозуміла, що ще не починала запрошення робити.

— Ой, та розпишіться і все.

Жартома сказав Стас і одразу отримав ліктем у бік, від мене.

— Думаю вже й так усе готово. Гаразд поїхали додому, постраждала.

Директор провів нас до воріт і попрощався.

— Потрібно заїхати в салон і обрізати обережно інші нігті. А то тут ще парочку зламалося, але не так сильно.

Увечері запропонувала Альфреду навідатися в дитячий будинок. Він спочатку скривився, а потім, подивившись на мій прохальний погляд, погодився.

— З'їжджу, цікаво, як там змінилося. Враховуючи, що ти до цього ручки доклала.

У понеділок знову зранку приїхала до дитячого будинку, одразу вирушила до Маїти на урок. Потім зайшла до директора, сказати, що в другій половині дня колишні випускники заїдуть. Директор зрадів:

— О, це добре. Діткам корисно поспілкуватися з випускниками. Притому на скільки я розумію це хлопчики що працюють зараз у розвідці?

— Ем, не знаю. Альфред сказав, що постарається всіх зібрати.

— Дивлюся, палець уже полікували.

— Тимчасово наростили ніготь, поки свій не відросте, так комфортніше працювати. Без нігтя боляче.

Відповіла на телефонний дзвінок.

— Так, Антуане.

— Приїжджай на завод, — почула, що він роздратований і насилу стримується.

— Що сталося?

— Арканянці, бісять неймовірно. Іза благаю приїжджай, я ледь стримуюся, щоб не почати огризатися.

— Що вони такого сказали?

— Просто манера спілкування. До того ж іноді так говорять, чи то гидоту сказали, чи то ні, незрозуміло. Тут уже всі смикані.

— Зараз приїду.

Швидко попрощалася з директором і поїхала.

Переговори пройшли складно, і то в основному емоційно. Таке відчуття, що деяким істотам приносить справжнє задоволення говорити двозначно і тим самим виводити свого співрозмовника з себе. Я згадала рекомендації батька й Антуана, коли вони мені радили іноді просто вимкнути емоції й не реагувати. Мабуть у самого Антуана цей запас без емоційності просто вичерпався. Навіть в обох Германів терпіння не вистачило.

А я нахабно пила каву і спілкувалася з партнерами. Притому не по роботі, а загалом про життя. Це при тому що вони жінок сприймають тільки для продовження роду. Їм довелося змиритися, що з ними ніхто не хоче спілкуватися, крім мене. А я спробувала донести до них, що з їхньою манерою спілкування з ними ніхто й не захоче спілкуватися. А продукцію свою ми можемо збувати й іншим істотам. Стас навіть показав як у нього руки сверблять нових партнерів знайти. Такою «погрозою» перейнялися і говорили вже прямо і коректно. Дозволили собі після розстановки всіх крапок у спілкуванні попрощатися з ними. І попросила дзвонити у справі, а не просто поговорити. На мене спробували образитися. Довелося пояснити, що ми з ними співпрацюємо на взаємовигідних умовах, і в договорі ніде не вказано, що ми повинні з ними спілкуватися, коли їм заманеться і захочеться почухати язиками. Перейнялися і ввічливо попрощалися.

— Перевір, що точно відключили зв'язок, — попросила Германа.

Він усе перевірив і кивнув мені. А я зрозуміла що ця розмова позбавила мене половини душевних і фізичних сил. Немов би марафон пробігла на тривалу дистанцію.

— Ти як? — запитав Антуан.

— Втомилася.

— Розумію. Але в тебе хоча б вийшло донести, що вони поводяться некоректно.

— Як завуальовано ти говориш, — втомлено усміхнулася — Їдальня ще працює?

— Для тебе працює завжди.

Пішла в їдальню, мені розігріли обід. Антуан пив чай і просто посидів зі мною за компанію.

— Ти молодець, — сказав наставник. Посміхнулася йому.

Отримала від Альфреда повідомлення, що він із хлопцями вже поїхав до дитячого будинку. Тільки зараз зрозуміла що кінець робочого дня.

— Антуане, а скільки я з ними спілкувалася? Здавалося годину, ну максимум дві.

— Сонце, цей винос мозку тривав понад чотири години. До того ж я здивувався, як тобі вдається наполягати на своєму і не здавати позиції.

— Чесно я була готова їх послати куди подалі. Я їм майже прямо сказала що вони замінні і знайдемо інших партнерів. А таке хамство більше терпіти не маю наміру. Стас взагалі лапочка вміє покрасуватися. Він сказав, що запросто знайде їм заміну і ми тільки виграємо від цього.

— От жук, — весело сказав Анутан, — а я думаю, чого він так залетів у кабінет.

— Я йому повідомлення надіслала. Він добре зіграв свою роль.

— Ну що ти їх послала лісом? — згадай про родича і він тут як тут.