Читати книгу - "Вітіко"

я тут можу будувати дім. Навколо криниці я будуватиму собі дім в осередку Лісового краю, серед того, що тепер належить мені. Я просив вас піти зі мною до криниці, щоб ви були свідками того, що має статися. Скажіть про це вашим. А ти, майстре з копання криниць, закінч криницю, щоб вона була як замкова криниця. Я почну готуватися до будівництва і невдовзі зможу вас попросити, щоб ви були присутні під час святого обряду, коли на цьому будівництві викопають першу лопату землі. А тепер освіжіться трохи вином, а потім повертаймося до Фримбурка.

Вітіко знову вдягнув шолом і пішов із гостями до хатини копачів криниці на невеличкий обід.

Решта людей, які стояли навколо криниці, пили тепер воду з кружок робітників, які наповнювали з коновки.

Коли люди в хатині копачів покріпились вином і стравами, всі знову пішли вниз до Фримбурка.

Наступного дня Вітіко послав вісника до Праги. Потім ознаймив, що будуватиме дім, а люди, які погодяться працювати за плату, повинні зголоситись. Але люди, які ходили до криниці Хоми, розійшлися по своїх домівках, тож тепер посходилися люди, ладні працювати добровільно. Надто багато людей прийшло з Плани. Вітіко прийняв пропозиції й сказав, що невдовзі будуть дані робочі розпорядження.

Трохи згодом із Праги приїхав молодик і Вітіко представив його своїм людям:

— Цей чоловік — будівничий Еппо з Праги, з яким я домовився, що він будуватиме мій дім. Той із вас, хто зголосився працювати, має дотримуватись настанов цього чоловіка.

Еппо тепер розпоряджався й порядкував геть усім, що було необхідним для початку будівництва. Коли він упорався з усім, Вітіко розіслав запрошення на свято початку будівництва.

Тепер уже приїхав старий жупан Любомир із Дудлебів, старий священик із Плани, приїхали Ровно, Діт із Ветржні, Озел, Вигонь із Прахатіце, Вольф із Суша, Вернгард з Затоня, а також інші пани Лісового краю. Приїхали пани і з Баварії. Прибули й судді з володінь Вітіко та інші люди з Лісового краю.

Уранці визначеного дня ціла процесія вирушила з Фримбурка вгору крізь високий ліс. Услід за нею йшло багато людей, а чимало людей сходилися з усіх боків до місця святого апостола Хоми. Коли процесія добулася нагору, люди побачили, що місцевість навколо вирубана й викорчувана, поміж сірого каміння стоять хати для будівельників, лежать будівельні інструменти, стирчать жердини, де мають бути стіни, а на зеленій луці споруджено вівтар. Із дощок збили цілу низку лав і столів.

Люди з процесії посідали на лави, а священик із Плани разом зі священиком із Фримбурка і церковними служками правили перед вівтарем урочисту Божу службу. Після відправи священик із Плани поблагословив місце, де мав стояти замок. Потім узяв подану лопату, копнув і підняв шматок дернини на місці, де треба було копати канави для підмурків. Потім лопату взяв Любомир і теж викопав трохи землі. Після нього взяв Ровно, далі Вигонь із Прахатіце. Діт із Ветржні і всі пани та гості — кожен виймав лопату землі. Останнім копав Вітіко.

Потім там став ряд чоловіків у святковому вбранні, що прийшли з Плани, Фримбурка та інших сіл. Але спершу наперед вийшов священик із Плани:

— Тож тут засновують новий дім, і небо тепер над ним, небо тепер у ньому і небо не відступить від нього.

— І нехай воно буде над усім Лісовим краєм! — додав священик із Фримбурка.

Потім заговорив Любомир:

— Вітіко, вірний і приязний сину нашої землі, як ти зібрав нас на цій зеленій луці, то збери нас коли-небудь у своєму домі. Живи в своєму домі, і нехай там живе багато людей і звідти вийде рід, що буде великим і могутнім, як були колись роди в нашій країні і як є ще й тепер. І нехай могутність ніколи не стане зарозумілістю, накликавши на себе руїну, як-от за наших днів зникли могутні та багаті, які ще рік тому чинили опір самому великому князеві. Нехай цей рід тримає щит над Лісовим краєм і над батьківщиною, і в Лісовому краї збережуться його сліди навіть тоді, коли він давно зникне, а на батьківщині про його здобутки розповідатимуть словами, піснями й на пергаментах.

— Як я казав тоді, коли ти вперше завітав до мене в мою башту, — озвався владика Ровно, — завжди є хтось один, хто засновує великий рід, навіть із малого початку може початись великий рух. І я казав: владики мають стати могутніші. Я, владика, став могутнішим, Діт став могутнішим, Озел став могутнішим, Герман став могутнішим і всі в Лісовому краї стали могутніші, і ти тепер також пан у Лісовому краї. І я казав: ми поширюємо свої володіння на ліс, і ми розширилися в бік лісу, і ти розширюєшся в бік лісу. Хто б міг подумати, що ти так скоро будуватимеш замок для свого панування! З Лісового краю може вийти щось велике, він має силу і просуває її вперед, кожен із нас може стати великим!

— Засновник мого роду був збирачем живиці в лісі, — мовив Любомир.

— А ви тепер могутній жупан і військовий проводир! — додав Ровно. — Ким може стати кожен. Ми повинні триматися купи і жити в дружньому сусідстві. Вітіко, ти тепер такий, як і ми, а ми такі, як і ти!

— У дружньому