Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

— Починаючи з ініціації в Лабіринті, кожен поступово стає могутнішим. Є ще багато всього, що тобі доведеться пізнати. Так, я зміцнив Лоррейн і зробив її особливо вразливою до зростання сили Чорної дороги. Я бачив, що вона лежатиме у тебе на шляху, куди б ти не пішов. Після твоєї втечі всі дороги вели у Лоррейн.

— Чому?

— Це пастка, яку я поставив для тебе, і, можливо, випробування. Я хотів бути з тобою, коли ти зустрінешся із силами Хаосу. А ще бажав трохи помандрувати разом.

— Випробування? Навіщо ти випробовував мене? І навіщо мандрував зі мною?

— Не здогадуєшся? Я стежив за тобою багато років. Я ніколи не називав спадкоємця і навмисне так заплутав справу. Ви всі достатньо схожі на мене, щоби знати: тієї миті, коли я назву ім'я одного з вас, то підпишу йому чи їй смертний вирок. Ні, я навмисне лишав усі справи саме так аж до самого кінця. Але тепер я вирішив. Це будеш ти.

— Ще в Лоррейні ти спілкувався зі мною у власній подобі. Тоді ти сказав мені зайняти трон. Якщо ти все вирішив вже тоді, навіщо було продовжувати цей маскарад?

— Але тоді я ще нічого не вирішив. Це був просто спосіб змусити тебе продовжувати. Я боявся, що дівчина й та земля надто припадуть тобі до вподоби. Коли ти вийшов переможцем із Чорного кола, то, певно, надумав зупинитися й залишитися там. Я хотів заронити в тобі ідеї, що змусили б тебе продовжувати мандрівку.

Я довго мовчав. Ми пройшли чималу відстань навколо Лабіринту.

Тоді я мовив:

— Я хочу ще дещо дізнатися. Перш ніж прибути сюди, я спілкувався з Дарою, яка зараз намагається очистити своє ім'я перед нами...

— Воно і є чистим, — відказав батько. — Я очистив його.

Я похитав головою.

— Я втримався від звинувачень її в дечому, про що міркував тривалий час. Є гарна причина, чому я відчуваю до неї недовіру попри її заперечення і твоє заступництво. По суті, дві причини.

— Знаю, Корвіне, але вона не вбивала Бенедиктових слуг, аби забезпечити становище в його домі. Я зробив це власноруч, щоб вона змогла прийти до тебе — що Дара, власне, і вчинила, — у потрібний час.

— Ти? Ти допомагав їй у цій змові? Чому?

— Сину, вона буде для тебе гарною королевою. Я довіряю крові Хаосу через її силу. Настав час свіжого вливання. Ти сядеш на трон, уже маючи спадкоємця. А коли Мерлін буде до нього готовим, то вже давно забуде про своє виховання.

Ми повністю пройшли шлях до чорної плями. Я примружився. Сів навпочіпки і ретельно її роздивився.

— Гадаєш, ця штука тебе вб'є? — зрештою запитав я.

— Я знаю це.

— Ти був зовсім не проти вбивства невинних людей, аби маніпулювати мною. І все ж ти віддаси життя за королівство.

Поглянувши на нього, я продовжив:

— Мої руки також не чисті, тож не мені судити тебе. Але нещодавно, при підготовці до спроби полагодити Лабіринт, я міркував про те, як змінилися мої почуття — до Еріка й до трону. Гадаю, ти робиш те, що робиш, через обов'язок. Зараз я також відчуваю обов'язок перед Амбером і перед троном. Насправді навіть більше. Я збагнув, що набагато більше. Але я також зрозумів інше — є те, чого обов'язок не вимагає від мене. Не знаю, коли чи як це припинилось і я змінився, але я не хочу трону, тату. Мені прикро, що це руйнує твої плани, але я не бажаю бути королем Амбера. Вибач.

Відвівши погляд, я зосередився на плямі. Почув батькове зітхання.

— Зараз я відішлю тебе додому, — сказав він. — Сідлай коня і запасися провіантом. Їдь будь-куди за межі Амбера — у будь-яке місце, де нікого нема.

— Моя могила?

Він фиркнув і тихо гигикнув.

— Згодиться. Їдь туди й чекай на мене. Маю дещо обміркувати.

Я стояв. Він простягнув праву руку й поклав її мені на плече. Камінь пульсував. Тато зазирнув мені у вічі.

— Жодна людина не може отримати все, що вона хоче, так, як вона цього хоче, — сказав він.

А потім був ефект віддалення — неначе хтось скористався Козирем, але навпаки. Я чув голоси, а тоді побачив навколо себе кімнату, яку недавно залишив. Бенедикт, Джерард, Рендом і Дара досі сиділи там. Я відчув, як тато відпустив моє плече. А тоді він зник, а я опинився знову серед родичів.

— Що трапилося? — запитав Рендом. — Ми бачили, як батько відіслав тебе назад. До речі, як йому це вдалося?

— Не знаю, — мовив я. — Але він підтверджує те, що нам сказала Дара. Він дав їй перстень з печаткою і повідомлення.

— Чому? — запитав Джерард.

— Батько хоче, щоб ми навчилися їй довіряти, — відказав я.

— Тоді я піду і робитиму, що мені належить.

— Він хоче, щоб ти атакував, а тоді відступив, — сказала Дара. — Після цього потрібно буде просто стримувати їх.

— Як довго?

— Він лише сказав, що ми самі це побачимо.

Бенедикт подарував одну зі своїх рідкісних усмішок і кивнув. Однією рукою він склав футляр з картами, прибрав колоду і пальцем витягнув особливого Козиря для Дворів, якого я йому дав.

— Хай щастить, — мовив Рендом.

— Так, — підтримав його Джерард.

Я додав власні побажання і дивився, як брат зникає. Коли його веселковий післяобраз розтанув, я зиркнув убік і зауважив, що Дара мовчки плаче. Я нічого на це не сказав.

— У мене також наразі є доволі своєрідний наказ, — мовив я. — Мені вже час вирушати.

— А я повернуся на море, — відказав Джерард.

— Ні, — заперечила Дара, коли я вже йшов до дверей.

Я спинився.

— Ти маєш лишатися тут, Джерарде, і стежити за безпекою Амбера. З моря нападу не буде.

— Але я гадав, що за місцеву оборону відповідає Рендом.

Вона похитала головою.

— Рендом має приєднатися до Джуліана в Ардені.

— Ти впевнена? — перепитав Рендом.

— Точно.

— Добре, — мовив він на те. — Приємно знати, що він нарешті подумав і про мене. Вибач, Джерарде. Таке життя.

Джерард мав просто збентежений вигляд.

— Сподіваюся, тато знає, що робить, — сказав він.

— Ми це вже обговорили,