Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Досить! — наказав Берлінґейм. — Якщо ти й справді віриш у всю цю маячню, то ти не так невинний, як дурний!

— То ти це заперечуєш? — вигукнув поет. — Ти заперечуєш, що батько прознав про ваш хтивий зв'язок у Сент-Джайлзі й за це тебе звільнив?

— Ні, не зовсім.

— А всі ті непристойні похвальби в корчмі у Кембриджі! — сердито тиснув далі Ебенезер. — Що вона благала тебе взяти її, і розкривала свої таємниці для твоїх очей, і божеволіла від розкоші у ваших безецних забавах — тепер ти це заперечуєш?

— Це все правда, по своїй суті, до певної міри, — зітхнув Берлінґейм, — але ти пропускаєш повз увагу…

— Тоді в чому ж полягає моя дурість? Хіба в тому, що я був надто високої думки про неї, аби побачити, що то звичайнісінька хіть до тебе завела її до наших покоїв на Темз-стріт, і ця сама страхітливої сили похіть привела її на інший кінець світу, аби зігріти тобі ліжко?

— Годі вже, бовдуре! — скрикнув Берлінтейм. — Це й справді любов пригнала її сюди, чи похіть, якщо тобі так більше до вподоби, але любов чи похіть, їй же бо, Ебене! Та хіба ж за всі ці роки ти так і не укмітив, що саме ти є її об'єктом?

Усеосяжний любительський трактат з близнюкологїі, складений космофілістом Генрі Берлінґеймом

Усе обличчя Ебенезера дивовижно скривилося.

— Святий Царю Небесний, Генрі! Що ти сказав?

Берлінґейм провернув кулак у долоні й, насупивши брови, подивився на палубу.

— У твоєї сестри дуже бентежна натура, яку роздирають протиріччя, друже; одна половина її душі прагне злиття з твоєю, тоді як друга сахається цієї думки: те, що вона відчуває до тебе, — це не кохання і не хіть, а первісний і дуже потужний потяг до злучення, що радше заслуговує на трепет, аніж на догану. Як стверджував Арістофан, чоловіче і жіноче — це дві половинки, розведені нарізно, що колись за старожитніх часів були єдиним цілим, а залицяння — то лише марна спроба відновить союз, отож Анна, як я вже давно виснував, знемагає, палко прагнучи рад-не-рад відтворити ту темну особистість, яку близнюки розділяють у лоні матері, і ту, сливе утробну, близькість їхнього дитинства.

— Я здригаюся від самої думки! — прошепотів Ебенезер.

— Так само й Анна, і настільки, що її уява може плекати цю мисль, лише заличкувавши її; одначе саме це й ніщо інше привело її до мене у флігель! Це сталося однієї чудової ночі у травні, то була ніч, коли вам виповнилося шістнадцять, і хоча минуло вже декілька днів, відколи в сузір’ї Водолія почався метеорний потік, однак він ще не згас. Я якраз був допізна на вулиці, спостерігаючи за зірками, що падали, і наносив їхній шлях на карту, яку сам і розробив; мене настільки поглинула ця справа, що коли ззаду підійшла Анна…

— Ні слова більше! — вигукнув Ебенезер. — Ти зламав їй цюнку, будь ти проклятий, і на тому кінець!

— Зовсім ні, — відказав Берлінґейм. — Ми провели декілька годин, розмовляючи про тебе, тоді як ти спав у себе в кімнаті, й Анна порівняла тебе з Фосфором, ранковою зіркою, а себе із Геспером, смертельною вечірньою зорею, і коли я сказав, що ці зірки-близнюки є однією зорею, та й взагалі не зорею, а планетою Венерою, то вона, усвідомивши деякі речі, що віщував цей факт, ледь не зомліла! Ми засиділися тієї ночі у флігелі й потім провели там чимало духмяних і солодких ночей; одначе завжди, присягаю, я робив їй приємність не інакше, як особа, що заміщає тебе.

— Боже, і ти думаєш, що це промовляє на твою користь?

Берлінґейм усміхнувся.

— Є два факти, Ебене, які ти мусиш проковтнути. Перше — це те, що я люблю не якусь одну частину світу, як то ти міг би подумати, а те багатокольорове розмаїття, що складає єдине ціле, з усіма його полюсами та суперечностями. Я люблю однаково і Куда, і Балтимора, хай би що там ці двоє обстоювали; і ти відаєш, на які розмаїті землі падало моє сім'я. З цієї самої причини я любив не тебе чи твою сестру, а вас обох як щось нероздільне й не міг відчувати хіть до когось із вас окремо. Звідки випливає другий факт, що хоч і нуртувала несамовито в її жилах кров, коли вона говорила про тебе, і хоч я несамовито цілував її як символ вас обох і бавився в ті сумні ігри, які вона вигадувала, однак твоя сестра, попри все, що я вчинив, і досі залишається незайманою!

Він розсміявся, побачивши, який вражений був Ебенезер, нездатний у це повірити.

— Авжеж, тепер це треба розжувати, чи не так? Подумай, із якою насолодою вона грала Єлену, коли ти був Парісом, але завжди називаючи тебе помилково Поллуксом! Згадай той день на Темз-стріт, коли ти картав її за брак залицяльників і жартома під'юджував, пропонуючи мене на їхнє місце…

Ебенезер вхопився руками за горло.

— О Боже!

— А у відповідь, — вів далі Берлінґейм, — вона сказала, що пошуки кавалерів — то безплідна справа, оскільки чоловік, якого вона любить понад усе, примудрився народитися її близнюком! І поміркуй у світлі того, що я тобі сказав, над тією історією з перснем твоєї матері, який Анна дала тобі на поштовій станції: чи знаєш ти, що вона звикла читати літери ANNE В як ANN і ЕВ, що поєднуються? Невже поет може бути таким сліпим до значення цього дарунку і до того, у який спосіб його подарували?

— Думаючи над цим, я ризикую втратити мою вечерю, — простогнав Ебенезер. — Втім, я мушу визнати, в усьому, що ти сказав, є