Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ти про вашу бійку? – перепитала втомленим голосом. Мені зараз зовсім не хотілося ні з ким говорити особливо з королем. Він почав вибачатися і говорити ще щось про те, чи міг якось залагодити це все. Поки я вислуховувала все це і деколи щось тихо бовкаючи, я відчувала запах цитрусу що йшов від нього, але на цей раз він трохи різнився від того що я відчувала до того. На цей раз я відчувала не приємну гіркоту, що осідала мені в горлі трохи мене дратуючи.

– Пані! Пані! – біг коридором невидимий Кай – Дикий король повернувся до замку! 

Я одразу ожила, пожвавішавши у власних рухах і реакціях.

– Він тільки що повернувся і зараз знаходиться у тренувальному дворі для стражів – продовжував говорити Кай.

– Ми б могли прогулятися містом? – запропонував король намагаючись знову привернути мою увагу до себе, але вже було пізно. Моїми думками заволоділа лише одна ціль. Знайти Нокса.

– Вибач… але я не зможу піти з тобою. Я згадала що в мене були деякі невідкладні справи, які мені дуже потрібно зробити – плела йому все що приходило мені у голову, аби тільки швидше піти на зустріч дракону який міг в будь-який момент втекти знову.

– Тоді може пізніше? – схопив мене за руку коли я вже хотіла йти.

– Якщо чесно. Я не знаю чи зможу сьогодні бути вільною і мабуть, ще й завтра… – взяла собі відстрочку.

– Тоді я міг би тобі допомогти – не відставав, а мене вже починає брати відверта злість що я не можу піти далі так, ще й якогось дратує гіркота що відчувається на язиці коли відчуваю цитрусовий запах!

– Ні, не варто. Там суто жіночі проблеми, вам вони будуть не цікаві. – почала спокійним голосом –  Та й напевно вам буде дуже бентежно їх робити… адже я там буду не сама. 

– Тоді ми можемо перенести нашу зустріч на інший час? 

– Можливо – швидко відповіла – вибач, але я й дійсно дуже сильно поспішаю, мені треба вже йти. – поквапила його мене відпустити.

– Гаразд, можеш йти – він цілує мою руку, а мені чомусь захотілося різко її висмикнути до того, як його губи торкнулися б моєї шкіри.

Та що це зі мною сьогодні?

– Бувай – кинула королю і побігла до тренувального майданчика. 

Мої ноги несли мене так швидко, як ніколи, поділ сукні плутався під ногами і я схопила край спідниці, щоб не заважала. Спустившись на перший поверх я побігла до двору, зайшовши туди я почала швидко шукати Нокса поглядом серед зацікавлених стражів. Не має. Тоді побігла до Кепа, можливо він був у нього? І тут не має! Значить він вже встиг піти кудись в інше місце.

Вибігши з тренувального двору я пішла до замку, зазирнула в головний хол, прохідну кімнату в дальню прохідну і у крайньому коридорі я помітила знайомий силует, що зайшов за поворот порожнього коридору. Швидким кроком пішла прямо за ним. Ха! Знайшла!

– Зачекай – покликала йому услід, наздоганяючи. Ноксор розвернувся до мене роздратовано зиркаючи очима. Ноксор відвернувся від мене і пішов далі, так і не дочекавшись поки я до нього дійду. От впертюх! 

Я побігла і спіймала його за руку.

– Відчепися! – гаркнув крізь зуби, грубо висмикуючи свою руку з моїх.

– Та стій же, ти! – пришвидшила крок і перегородила йому шлях, на що дракон роздратовано підтис губи, вирівнявшись ставши так рівно як стінка.

– Відійди – прошипів глибоко дихаючи що його груди помітно здіймалися, а вени на шиї стали пульсувати сильніше.

– Я не відійду поки з тобою не поговорю!

– Нам немає про що говорити!

– Ні, є! – відстоювала своє, добре знавши що по іншому не можна! Треба тільки різкою, ато не послуха! Чи все ж м’якше? Добре буде як план: “Б”.

– Мені немає про що говорити з брехливою людиною по типу тебе! Так що геть з дороги!

І знову за рибу гроші!

Нокс вже ступив вліво, щоб обійти мене, але я ступила теж вліво не даючи пройти. Він зробив крок в іншу сторону я теж. Той утробно загарчав на мене.

– Я не відчеплюся від тебе, поки ти не вислухаєш все що я тобі хочу розповісти! – проігнорувала його загрозливий рик що був і не такий злий, я чула від нього і по страшніше.

– Відійди, інакше я і вбити можу – мовив крижаним тоном, дивлячись прямо на мене не мигаючи його зіниці були витягнуті – Ти зараз на території драконів людино і вбивати людей тут, не заборонено. Так, що відійди. 

На цей раз моє серце пропустило один удар не впевненого страху, а сильна аура дракона гнітила мене, щоб послухалася і не лізла під руку. Зараз він не жартував, а говорив серйозно і знаючи його запальний характер що спалахує мов сірник. То краще бути обережною. Але і відступити я зараз не можу, адже іншого разу може вже і не бути! Та й дізнатися треба звідки розпочинається його пам’ять, щоб можна було рухатися далі!

– Не піду – вже не так впевнено відповіла, але з місця не зрушила.

Секунда і на його обличчі я помічаю не лють, а щось схоже з провиною, коли ти образив когось, але сам того й не бажав. Але ця секундна емоція зника поступившись гнівному ріжучому виразу що ледве не вбива.

Витримавши паузу Ноксор гучно видихнув, провівши долонею по темному, густому волоссю.

– Якщо я тебе вислухаю, ти від мене нарешті відчепишся?

Я відчула дежавю.

– Не можу цього тобі обіцяти – він скривився – це буде залежати від того, як закінчиться наша розмова.

– То вірогідність того що, ти даси мені нарешті спокій все ж є?

– Можливо – брехня, навіть так я не відчеплюся. Ноксор морщить носа наче щось відчувши.

– Тоді говори – мовив непроникним тоном.

Я одну мить збиралася з усіма своїми думками.

– Скажи, ти знаєш Жадану Ді Лоренс-Ларк? – від мого запитання Нокс насупився ще більше.

– Навіщо це тобі знати?

– Просто дай відповідь: так, чи ні.

– Так – знехотя відповів.

– А Маргариту Де Блод? – моє дихання ледве не вібрувало від хвилювання і, те наскільки сильно билося моє серце. Адже Жадану він пам’ята, значить його спогади залізли не так далеко, а якщо згада ще й Маргариту, ця віддалена точка стане ще ближче до мене.