Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Навіщо ти запитуєш про цих людей? 

– Так, чи ні – нагадала йому.

– Так.

Чудово! Тепер залишилося обережно нагадати про ще дещо.

– І ще… ти… ти пам’ятаєш один день – я зам’ялася вагаючись, чи варто нагадувати, але він все одно це згадає – Ти пам’ятаєш той день коли вони тебе напоїли Ґардою з вином?

Нокс вже збирався відповісти, як на його обличчі промайнуло прозріння і ще більший гнів. Згадав! Але схоже не те що треба!

– Ти! – прогарчав – Це ти, та стерво що вигадала обпоїти мене Ґардою! – він зробив повільний крок у мій бік, я відійшла – Це ти, Маргарита! 

– Зачекай! – нервово вирвалося з мене, я виставила перед собою руки і почала відходити назад, а Нокс все наступав і наступав у мій бік величезною горою що хоче мене задавити!

– Ти брехливе людське створіння! Яке думає лише про власну вигоду! Як же я вас ненавиджу! І ви двоє перші у цьому списку кого я вб'ю перших! 

Він наступав все ближче, на його щоці проступили маленькі чорні лусочки, а на пальцях почали рости кігті. Ні, він зараз хоче перетворитися! 

– Та заспокойся ж ти, я тобі ще не все розповіла! – швидко тараторила поки ще могла до нього достукатися – Просто дослухай до кінця і все!

Раптом його очі на мить пожовтіли повністю, а запах розпеченого сонцем повітря змінився на запах попелу, його тіло затремтіло і він зробив не твердий крок назад. Ноксор струсив головою і його очі знову повернулися в норму, а запах попелу і лусочок що проступали на його тілі зникли.

– Припини… – прошипів стиха до себе.

Невже це Тарґас прокинувся! Бо хоч і на короткий час, але я його відчула!  

– Дикий, будь ласка, дослухай мене до кінця – звернулася до нього цим привернувши до себе його увагу.

– Який сенс мені тебе слухати? Ти мені брешеш!

– Ні!

– Так, ти назвалася двома різними іменами два дні назад. Ти казала що тебе звати Марія, але зараз виявилося що тебе звуть Маргарита. Тепер ти ще й досі будеш мені стверджувати що не брешеш мені!

– Все не так, як здається. І саме тому я тебе прошу мене вислухати до самого кінця.

– І що ж ти хочеш мені наплести на цей раз? Я знаю хто ти, Маргарито і чого хочеш! – почав знову заводячись все більше.

– Маргарита давно вже мертва! – не витримавши викрикнула йому прямо в обличчя.

– Та невже? – іронічно відказав – Тоді скажи чому я тебе ще й досі бачу, якщо ти мертва? – тицьнув у мене пальцем.

– Бо я не Маргарита, я Марія! Вона загинула, як і я! І моя душа перейшла у її тіло! Тепер зрозуміло! – випалила на одному диханні, але Нокс все дивився на мене незворушним поглядом нічого не кажучи. 

– Припустимо що ти кажеш правду, хоча я дотримуюся думки що ти просто божевільна або дурна, щоб називатися чужим ім’ям перед тим хто тебе вже знає. Про що ти збрешеш мені далі, Маріє? 

Не вірить значить, але ж бачу що щось в голові в нього та й крутиться раз продовжує слухати далі.

– Тебе відвела на Рірейську площу Жадана, ти це пам’ятаєш?

– Я там дуже частий гість – уїдливо відповів.

– Я запитую не про інших, а саме про неї.

– Так – вимовив стиснувши кулаки.

От і добре що пам’ята, значить ми не так далеко.

– Тебе хотіли продати і Жадана наклала на тебе Криз, це ти пам’ятаєш?

– Ні. Цього не було, так що досить вже вигадувати.

Він відступив, щоб піти.

– Вона прилетіла на тобі на ту площу, змусивши тебе впасти, а не сісти, а ще в тебе були два ланцюги вбудовані у спину. – швидко вимовила те що він міг пам’ятати і Ноксор зупинився розвернувшись до мене.

– Це не доказ. Вона так приземлялася постійно.

І він рушив далі коридором. Ні, не можна його зараз відпускати! Треба щось придумати. Щось таке, що зможе викликати в нього емоції, або сказати йому щось про що зна тільки він…

– Твоєю першою господаркою була Ілайя і вона була твоїм першим коханням коли ти дізнався що твоєї пари у цьому світі немає і ніколи не буде. Ти вирішив зробити її своєю парою, але Ілайя тебе зрадила і це саме вона надягнула на тебе рабський нашийник перед цим отруївши.

Дракон різко зупинився на місці і повернувся до мене зі здивуванням і насторогою.

– Звідки ти про це знаєш? – напружено запитав.

– Бо ти сам мені про це розповів.

– Я ніколи б…

– Ні, міг. Адже ми уклали угоду коли я купила тебе на аукціоні.

– Угоду? – його одна брова здійнялася до гори вигнувшись в септичному запитанні.

– Так. Ти повинен був мені допомогти позбутися небажаного шлюбу, а за це я тобі запропонувала свободу.

Ноксор зареготав. 

– Тобто ти серйозно зараз віриш в те, що я повірю у те чого навіть не було? Що ти мене купила і запропонувала свободу. Більшої маячні я в житті не чув!

– Тоді як ти поясниш те, що ти зараз у Драґарі і на тобі немає арабських артефактів? – наголосила на тому, що він не міг пам’ятати, але підтверджувало мою правду.

– Хтозна, а що, як я втік від такої “доброї” господарки як ти.

– Ти не тікав. – твердо відповіла і він нахмурився, адже йому не сподобалося те що знаю я, але не знає він.

– І чого це ти так вирішила, що я б так не зробив? Хіба зараз, те що ми стоїмо тут не є підтвердженням, що я втік і ти прийшла мене шукати, щоб повернути назад у рабство?!

– Тоді скажи, ти пам’ятаєш як ти тікав від мене? Якщо пам’ятаєш, то розкажи я залюбки послухаю.

Він піджав губи у напружену пряму лінію, а його щелепа заграла у танку від роздратування.

– Ти не тікав від мене, адже сам вирішив залишитися.

– І чому ж не втік? – запитав з таким не зрозумілим для мене виразом і трохи тихим голосом, начебто сам зрозумів чому.

– Бо ти сказав що я, є твоєю істиною парою.

Ноксове обличчя набуло розслаблених і задумливих рис. Начебто він боровся сам з собою знаючи правду, але не бажав її визнавати. Ноксор мовчки розвернувся і рушив далі коридором. Я пішла за ним.