Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Ці інтерв'ю пройняті однією, основною, такою важливою для Хемінгуея думкою — про спрямованість мистецтва на висвітлення істини, правди життя. І від цього набувають символічності навіть уривки, здавалося б, не зв'язані з мистецтвом, з провідною темою книги. Скажімо, пафосом ненависті пронизано абзаци про гієн — про страшних потвор, які живляться падлом.

Сповнені символіки і дуже незвичні для Хемінгуея роздуми про Гольфстрім. Величезний абзац, що фактично складається з одного речення і містить понад 400 слів, є підсумком спостереження людини, яка багато годин провела на Гольфстрімі,— адже течія омиває рідні береги й носить човен до берегів Куби на риболовлю… Гольфстрім поглинає покидьки Гавани, і очищається у своєму одвічному русі, і знов — чистий і прозорий — плине до далеких- берегів. І Гольфстрім виростає до символу великого мистецтва, яке відкидає все фальшиве і другорядне і несе в собі справжнє і цінне, — і ще ширше — до символу людської історії.

Здавалось би, в цей період свого життя Хемінгуей понад усе прагне дії, але в ньому відбуваються глибокі внутрішні процеси — митець осмислює нові завдання, готується долати нові рубежі — ДОСЯГТИ 'В прозі четвертого і п'ятого вимірів…

ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ

СТОЛИЦЯ СВІТУ

Оповідання було вперше опубліковане в журналі «Есквайр» у червні 1936 року під назвою «Роги бика» («The Horns of the Bull»). А вже в збірнику «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань» Хемінгуей дав йому нову назву, сумно-іронічну — «Столиця світу».

Оповідання надруковано вперше в журналі «Есквайр» у вересні 1936 року. Воно ввійшло до збірки «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань». Стрижнем новели стає момент психологічного зламу, контрапункт життя героя, що закінчується смертю. Характерно, що, наслідуючи європейських майстрів у докладному психологічному аналізі, Хемінгуей зберігає принципи американського short story, будуючи твір на моментах динамічних, базуючись на дії. І це поєднання збагачує жанр.

СНІГИ КІЛІМАНДЖАРО

Оповідання належить до найсильніших, найдовершені-ших творів Хемінгуея. Його було надруковано в «Есквайрі» в серпні 1936 року, а потім вміщено в збірнику «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань» (1938). За сюжетом оповідання гранично просте, простір його обмежений полем зору вмираючої людини, реальний час — менш, ніж добою. Композиція — двопла-нова: реальний час перемежовується спогадами і роздумами Гаррі, які навіть графічно виділяються курсивом. Там, у пам'яті і свідомості героя, і відбувається основна дія, лише завершуючись у африканській дійсності. І ця африканська дійсність своїми реаліями ніби поглиблює зміст, значення життя людини, бо реалії переростають у символи, надають додаткової філософської значущості конкретному. Кружляють грифи, чатують на смерть героя гієни — символ розкладу, ницості, небуття. І обступають людину гори, снігові вершини, куди вона може долетіти лише думкою, очистившись від скверни трагічних помилок.

Факти біографії героя — письменника Гаррі — багато в чому відповідають подіям з життя самого Хемінгуея. Але ототожнення автора і героя було б неправомірним. Пафос оповідання обумовлений у великій мірі силою відштовхування письменника Хемінгуея від долі героя — письменника Гаррі. Автори поставленого в США фільму «Сніги Кіліманджаро», ототожнивши героя оповідання з автором Ернестом Хемінгуеєм, намагалися зобразити в фільмі весь його життєвий шлях. Але вийшов тільки поверховий зліпок, що відбив банальний перебіг подій, завершений happy end'oM — рятівний літак під завісу доставляє героя до осяйних вершин… Цей фільм, знятий у 1952 році режисером Зануком, сам письменник жартома називав «Сніги Занука», не сприймаючи його серйозно.

МАЄШ І НЕ МАЄШ

Роман виріс із трьох оповідань («Один з рейсів», — «Кос-мополітен», квітень, 1933; «Повернення контрабандиста» — «Есквайр», лютий, 1936; останню, третю частину поспіхом дописано перед від’їздом в Іспанію, лютий, 1937). Саме тоді був дописаний незвичайний для письменника фінал: «Людина сама не може…» Прототипом головного героя Гаррі Моргана певною мірою послужив Джо Рассел — сусіда-рибалка, у якого письменник кілька років фрахтував човен «Аніта» для риболовлі в Гольфстрімі.

Як художнє ціле роман цей значно відрізняється від попередньої великої прози Хемінгуея, а, може, й поступається їй де в чому — скажімо, в композиційній довершеності. Автор відходить у цьому романі і від звичної техніки письма: замість ліричної оповіді, яку веде близький письменникові герой, маємо ліро-епічний твір, кожну частину якого довірено оповідати іншій особі. І серед оповідачів — сам автор у невластивій йому доти ролі іронічного деміурга. І це закономірно. Адже Гаррі Морган — не той герой, якому автор може довірити розповідь. Він сильний, мужній, але світ його обмежений і взаємини із світом спрощені. На відміну від героя попередніх творів письменника, Гаррі Морган не може споглядати суспільство здаля. Силою обставин він вимушений постійно перебувати у стані боротьби із світом, щоб вижити, щоб забезпечити існування — своє і своєї родини. Тому коли в «Фієсті» світ брався як щось таке, що існує само по собі, а в «Прощавай, зброє» автор подає його тільки через сприйняття героя, то в «Маєш і не маєш» світ наявний уже об'єктивно і герой вимушений контактувати з реальністю. Тому в цьому романі ми вперше в творчості письменника зустрічаємось з американською дійсністю 30-х років. Подана вона дуже критично: злиденне життя рибалок Флоріди, трагедія ветеранів війни, яку письменник раніше гнівно висвітлив у статті «Хто вбив ветеранів війни у Флоріді», розбещеність і марність життя бал гатіїв, фальшивий світ модного курорту… Все побудоване на підкреслених контрастах, і голос автора густо забарвлений іронією і жалем.

Квінтесенцією книги, її ідейним центром стають передсмертні слова героя. Запеклий індивідуаліст, котрий вірить тільки в себе, навчений трагедією власного життя, доходить висновку: «Людина сама не може, Людина1 сама нічого не може… Хоч би як старалась, людина нічого, нічогісінько, ані біса не може сама одна… Він витратив багато часу на те, щоб сказати це, і витратив усе життя на те, щоб це зрозуміти…»

Вихід роману «Маєш і не маєш» ознаменував не тільки кінець кризового періоду в творчості Хемінгуея, а й показав, що у світосприйманні письменника відбулися докорінні зміни. Замість трагічної самозаглибленості героя, який відкидає вовчі закони суспільства і будь-що намагається зберегти внутрішні моральні цінності, з'являється активна позиція учасника подій, діяльного члена людської спільності. Це особливо відчутним стає в наступні роки — в іспанську епопею письменника.

П'ЯТА КОЛОНА

У липні 1936 року в Іспанії почалася громадянська війна: фашистські генерали підняли військовий заколот проти законного республіканського уряду, в який входили і комуністи. В січні 1937 року Хемінгуей підписує угоду з генеральним директором Північноамериканського газетного агентства і в лютому як військовий кореспондент американських газет