Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

Образ кориди в романі багатоплановий. З одного боку, корида наближена до сучасного життя за тим станом напруження всіх сил, яке вимагається від людини. З другого боку, вона пов'язана з фієстою, із всенародним святом, що виникає навколо кориди.

Ставлення автора до кориди втілено в образі Педро Ромеро — людини справжньої у своїй мужності, благородстві, відвазі, у коханні. Загалом він такий, яким хотів би бути Джейк Барнс. Прототипом редро Ромеро послужив Каетано Ордоньєс, з яким Хемінгуей подружився під час своїх перших поїздок до Іспанії. Педро Ромеро став першим із типів матадорів, мисливців — людей простих і сильних, яких зображував письменник у своїх творах, тих, кого дослідники його творчості охрестили «героями кодексу». Ліричний, близький автору герой, тобто власне герой, і «герой кодексу» стають тією парою, котра в різних варіантах «живе» в подальшій творчості письменника, несе в собі певний заряд позитивності. І заряд цей нерозривно пов'язаний із природним плином життя, з його невмирущістю і цілісністю навіть у найконтрастніших суперечливостях. Саме для ствердження цієї думки Хемінгуей і ввів другий епіграф до роману — слова Екклезіаста про безупинний плин життя на землі. І, мабуть, щоб зробити цю важливу думку більш наочною, письменник знімає в третьому виданні роману з епіграфа останні рядки, в яких говориться, що все на землі — «суєта суєт». І залишає тільки твердження про невмирущість і відродження життя. Цю здорову основу своїх книг Ернест Хемінгуей підкреслював у листі до редактора, наголошуючи, що він «любить землю і захоплюється нею, але зовсім не бере до уваги свого покоління з його «суєтою суєт».

«ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК»

Збірка видана у 1927 році. Заголовок цієї книжки сам Хемінгуей пояснював тим, що в ній життя показано без облагороджуючого впливу жінок. Більшість оповідань збірки логічно розвиває теми попередніх: Нік вдома, Нік на війні, спорт, розповіді про людей «втраченого покоління». Але акценти поглиблюються. Тема парадоксальності світу, трагічного становища в ньому людини, що визнає певний кодекс честі й моралі, звучить тут на повен голос. Про це свідчить велике оповідання «Непереможений», що відкриває збірку і б певною мірою програмним для автора, бо саме тут найголосніше прозвучав такий вагомий для світосприймання Хемінгуея мотив моральної перемоги у боротьбі з навколишнім нечесним світом будь-якою ціною, навіть ціною власного життя. Той мотив, що відбився навіть у назві наступної збірки — «Переможець нічого не здобуває».

Своєрідними варіаціями на теми «втраченого покоління» є оповідання «Гори як білі слони» і «Канарка для дочки». Через багато років Хемінгуей згадував, що оповідання «Гори як білі слони» було написане під живим враженням. «Я зустрів дівчину в Пруньє… Я знав, що вона зробила аборт. Я вийшов, і ми погомоніли не про це, але, йдучи додому, я думав про це… і після обіду написав оповідання».

До збірки входить також оповідання «Che ti dice la patria?», що перекладається «Що наказує тобі батьківщина?», але можна перекласти й так: «Що чутно з дому?», «Що нового на батьківщині?» Хемінгуей був одним з перших, хто зумів розгледіти небезпеку фашизму і намагався попередити про неї людство. Адже ще в 1922 році в кореспонденціях з Італії він писав про молодчиків Муссоліні, а згодом змалював і правдивий портрет самого дуче. Різко антифашистським є і оповідання «Che ti dice la patria?».

Незвичним для Хемінгуея є у цій збірці оповідання «Сьогодні п'ятниця». Вперше (і, мабуть, востаннє у своєму житті — бо досі нічого схожого серед рукописів письменника не знайдено) він звертається до християнської міфології, до римської історії. Мабуть, звернення до цієї теми було свідченням трагічного світовідчуття, що визрівало в свідомості письменника.

«ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

Роботу над романом розпочато 1 березня 1928 р. в Парижі, продовжено після повернення Хемінгуея в США і закінчено в першому варіанті в серпні 1928 року в штаті Вайомінг. В червні 1929 р. роман було остаточно завершено і у вересні того ж року надруковано. Основну ідею, антивоєнний пафос роману, його трагічну сутність письменник підкреслив у передмові до видання 1948 р.:

«Назва книжки — «Прощавай, зброє», а відтоді, як її написано, у світі майже весь час, за винятком хіба трьох років, точаться якісь війни. Дехто не раз казав: «І чого це він так переймається і непокоїться війною?» — але тепер, після 1933 року (тобто після фашистського перевороту в Німеччині.— Ред.), мабуть, усім зрозуміло, що письменник не може не брати до серця безнастанного страхітливого, кривавого, брудного злочину, яким є війна. Бачивши надто багато воєн, я, певно ж, ставлюся до них упереджено, сподіваюсь, що навіть дуже упереджено… Я вважаю, що всі ті, хто хоче нажитися на війні і допомагає її розпалювати, мають бути розстріляні першого ж дня війни довіреними представниками чесних громадян своєї країни, які мусять іти воювати. Автор цієї книжки з великим задоволенням узяв би на себе керівництво таким розстрілом, якби ті, що мусять іти воювати, офіційно уповноважили його на це…»

Сюжетну основу цього роману якоюсь мірою відтворено вже в «Дуже короткому оповіданні». Але тільки якоюсь мірою. Перебіг подій у новелі ближчий до тих реальних фактів, які мали місце в біографії автора. Перебуваючи після поранення в міланському госпіталі, він пережив дуже сильне захоплення медичною сестрою Агнесою фон Куровскі. Відповівши на його почуття, Агнеса, значно старша від Ернеста, відмовилась, проте, одружитися з ним. У романі, як бачимо, вся ця історія подана по-іншому. Відштовхнувшись від своїх реальних переживань, митець використав їх не стільки як фактичну основу сюжету, скільки як емоційне джерело, що забезпечило переконливу достовірність переживанням героїв.

«Прощавай, зброє» написано у тій самій манері і витримано в тому самому емоційному ключі, що й «І сонце сходить». Це роман одного героя, розповідь про кілька місяців його життя. Але його по праву вважають одним із найбільш соціально значимих творів Хемінгуея. Перша світова війна стає водночас трагічним тлом роману і рушієм розвитку характеру героя. Проте війна не є самодостатнім предметом зображення для автора, її показано через призму сприйняття її рядового учасника, через долю «негероїчного героя». Хемінгуей свідомо уникає епічності, описовості та філософської об'єктивності і заглиблюється у трагічну насиченість ліричної розповіді.

Тамара ДЕНИСОВА

ЗМІСТ

Ернест Хемінгуей — письменник і людина

XI

Не в сезон

92

92

99

99

105

106 118 118 126 126 136

XII

Сніг у горах

XIII

Мій старий

XIV

Велика Двосерда річка. Частина перша

XV

Велика Двосерда річка. Частина друга L'Envoi

ВЕСНЯНІ