Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате:

«Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не думав

Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос!

25] Ну-бо, заходь же, дитя моє любе, дай глянуть на тебе,

Втішитись дай, що ти прямо сюди з чужини повернувся!

Ти-бо не часто у нас, пастухів, тут у полі буваєш,

Більше у місті живеш. І як тобі не остогидне

Бачити там увесь час юрбу женихів знахабнілих!»

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Так воно й буде, татуню. Прибув я сюди задля тебе,

Щоб і побачити навіч тебе, й твоє слово почути,

Чи то удома ще мати моя, чи, може, із нею

Інший вже хтось одруживсь, Одіссеєве ж ложе самотнє

35] Навіть уже й не застелене, лиш павутинням запнуте».

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

«Досі душею незламна вона і весь час непохитна

Дома сама пробуває, і в смутку й сльозах безустанних

Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають».

40] Мовивши так, він од нього прийняв мідногострого списа,

Й через камінний поріг увійшов Телемах тоді в хату.

З місця свойого підвівсь перед ним Одіссей, його батько.

Та Телемах його стримав і мовив, озвавшись до нього:

«Гостю, сиди! Для себе ми й інше тут знайдемо місце

45] В нашій хатині. Ось чоловік цей мене десь посадить».

Так говорив він, і сів той на місце своє. Свинопас же

Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном.

Сів на цім місці тоді й улюблений син Одіссеїв.

Потім в мисках дерев'яних подав свинопас їм печене

50] М'ясо, яке від вечері вчорашньої в нього лишалось,

В кошики плетені хліба з верхом поклав їм небавом,

В чаші кленовій вино розмішав їм, як мед той, солодке,

Справивши все це, він проти божистого сів Одіссея.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

55] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Богоподібного врешті спитав Телемах свинопаса:

«Звідки, татуню, прибув цей чужинець? І як мореплавці

В нашу Ітаку його привезли? І що то за люди?

Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас він дістався».

60] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я.

Хвалиться він, що родом з просторого Криту походить,

Що в багатьох він містах побував, серед різного люду,

В довгих блуканнях, - таку божество йому випряло долю.

65] Зараз же він, з корабля переїжджих феспротів утікши,

В хату до мене прийшов, - його я тобі доручаю.

Зробиш, як знаєш, а він допомоги благає твоєї».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Словом, Евмею, своїм боляче мені серце ти вразив.

70] Як же у домі своєму чужинця я можу прийняти?

Ще молодий-бо, на руки свої я покластись не можу,

Щоб захиститись од мужа, що кривдити нас починає.

Мати моя своїм серцем і досі ще надвоє важить -

Чи залишатись зі мною і дому свого пильнувати,

ь Ложе шануючи мужове й славу свою у народі,

Чи за котримсь із ахеїв піти, найзначнішим між тими,

Хто її сватає, з тим, хто дарунків приносить найбільше.

Гостя ж чужинця, якщо вже прибув до твойого він дому,

В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве,

80] Меч йому дам двоєсічний і пару сандалій на ноги

І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне.

А якщо хочеш, то сам в цій хатині ти ним попіклуйся,

Я ж йому й одіж сюди надішлю, і все, що потрібно

Для харчування, щоб ти з товариством своїм не втрачався.

До женихів же у місто іти йому в кожному разі

Я б не дозволив, бо надто нахабні вони і зухвалі.

Не поглумились би з нього на прикрість мені і досаду.

А одному, хоч би й дужому, проти громади такої

Важко що-небудь зробить, - все одно вони будуть сильніші».

90] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

«Друже, якщо і мені тут вільно втрутитися в мову, -

Любе моє виривається серце з грудей, коли чую,

Скільки безчинств женихи, як розказуєш ти, натворили

В домі твоїм, проти волі такого, як ти, чоловіка.

95] От що скажи мені: ти добровільно піддавсь їм чи, може,

Всі тебе люди ненавидять, голосом ведені божим?

Чи на братів нарікаєш, бо вправі на них покладатись,

Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.

Був би такий я, як ти, молодий і з такою ж душею,

іоо ци Одіссея б я був бездоганного син, а чи й сам він, -

Вернеться ще він з блукань, ще дає на те доля надію, -

Хай мені голову вражий зітне чужоземець, якщо я

Згубою сам не нагряну на всіх женихів знахабнілих,

До Одіссея, сина Лаерта, у дім увійшовши.

105] Хоч би юрбою мене одного вони всі й подолали,

Краще убитим у домі своєму волів би я бути

Й трупом лягти, ніж без краю на їхні безчинства дивитись,

Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових

Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять,

110] Як розливають вино і всі прощають припаси

Так безрозсудно, безтямно, без краю-кінця і без глузду».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Зараз, чужинче, одверто всю правду тобі розповім я:

Ні ворожнечі до мене в народі, ні гніву немає,

115] Не нарікав на братів я, що вправі на них покладатись

Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.

Одинаками-бо вів нам Кроніон усі покоління:

Мав одного лише сина Лаерта мій прадід Аркесій,

Мав одного й Одіссея Лаерт; Одіссей же мене лиш

120] Мав одного, і того на недолю він дома покинув.

Тим-то й багато так люду ворожого в нашому домі: