Читати книгу - "Кіберіада"

Він не зробив перерви для оплесків, і слушно, бо їх напевно не було б, і одразу перейшов до суті справи, досить чітко виклавши її; і мене, й весь зал, судячи з його реакції, Лірні захопив як своєю розповіддю, так і своєю непересічною особистістю.

Фахівець з космогонії, він і зайнявся нею — у варіанті Хаббла[151] й модифікації Хайякави (отже, якщо дозволите, і в моїй, хоча я тільки плів математичні кошики для бутлів, у які Хайякава наливав нове вино). Спробую коротко навести його висновки й передати, якщо це мені вдасться, темпераментний характер його викладу, що не раз переривався вигуками з залу, бо сухий лаконічний переказ основних положень лекції позбавив би концепцію Лірні всієї її чарівності. Математичний бік справи, зрозуміло, обмину, — хоча він відіграв свою роль.

— Мій погляд на проблему такий, — почав Лірні. — Космос — пульсуюче утворення, він стискається й розширюється періодично, кожні тридцять мільярдів років. Коли Космос стискається, кінець кінцем утворюється прірва, в якій розпадається простір, закручений, замкнений вже не тільки навколо зірок, як у сфері Шварцшільда,[152] а й навколо всіх частинок, навіть елементарних! Оскільки «спільний простір» атомів перестає існувати, зникає, ясна річ, і вся відома нам фізика, її закони порушуються. Цей безпросторовий вир стискається, стягується й далі, і тоді — образно кажучи — усе вивертається навиворіт, у сферу заборонених для нас енергетичних станів, у «мінусовий простір», тобто це вже не є ніщо, це навіть менше, ніж ніщо, — принаймні з математичної точки зору!

Світ, у якому ми живемо, не має антисвітів, — точніше, має їх періодично, раз на тридцять мільярдів років. «Античастинки» у нашому світі — це лише сліди тих катастроф, архаїчні релікти, вони, крім того, є провісниками майбутньої катастрофи. Та залишається — я повертаюся до мого образу — різновид «пуповини», попелище попереднього загиблого Космосу, де ще є рештки незгаслої матерії; то немов щілина між нашим зникаючим «плюсовим» простором і тим, «мінусовим». Щілина ця залишається відкритою, не «зростається», не закривається, бо її весь час розсуває випромінювання — і саме нейтринне! Воно — наче останні іскри вогнища, і з нього починається наступна фаза, бо коли те, «перевернуте», дійшло вже до кінця «нищівної» експансії, утворило антисвіт, розсунуло його, воно знову починає стискатися і вивалюватися через щілину, спершу — нейтринним випромінюванням, найбільш проникаючим і найтривкішим, — адже тоді ще немає світла, крім нейтринного, є лише гамма-випромінювання! Сферично поширювана нейтринна хвиля і починає знову роздимати Космос, надаючи йому форму кулі; водночас вона є матрицею утворення всіх частинок, які заповнять новонароджений Космос, несе їх усі в собі, але тільки як можливість, оскільки її енергії достатньо для такої матеріалізації!

Коли ж Космос уже перебуває у стадії повного розбігання туманностей, — саме як наш тепер, — в ньому ще чути відлуння тієї нейтринної хвилі, що його народила, це, власне, і є «Голос Неба»! 3 повіву, яким дмухнуло через щілину, з тієї нейтринної хвилі виникають атоми, зірки й планети, туманності й метагалактики, і тим самим ліквідується проблема «листа»… Інша цивілізація нічого не висилала нам «нейтринним телеграфом», нікого не було «на другому кінці», жодного передавача, — нічого й нікого, крім космічної пульсації, отого «пухиря». Є тільки емісія, викликана суто фізичними природними процесами, за повної відсутності людиноподібних істот, отже, позбавлена будь-якого мовного характеру, змісту, значення… Ця емісія становить тривкий елемент зв’язку між двома світами — попереднім і наступним, тим, що згасає, й тим, що знову створюється, вона енергетично та інформаційно пов’язує їх, завдяки їй вони зберігають спадкоємність, є не випадковими, а саме регулярними повтореннями; отже, можна сказати, що цей нейтринний струмінь — то «зародок» наступного Космосу, вияв «зміни поколінь» розділених у часі всесвітів, хоч у цій аналогії, природно, немає ніякого біологічного змісту. Нейтрино є зерном розпаду лише тому, що ці частинки найтривкіші з усіх. Їхня незнищенність є гарантією циклічного відновлення космогенезису, його повторень…

Лірні висловив усе це, звісно, набагато докладніше, обгрунтував, як міг, обчисленнями, під час його лекції в залі панувала тиша, а коли він закінчив, розпочався штурм.

Його закидали запитаннями: як він пояснює «животворність» сигналу? Звідки вона взялася? Чи, на його думку, то чиста випадковість? Але насамперед — звідки взялася Жаб’яча Ікра?

— Звичайно, я думав про це, — відповів Лірні. — Ви питаєте, хто запланував усе це, уклав і надіслав? Якби не ота «животворна» дія емісії, життя у галактиці було б надзвичайно рідкісним явищем! Тож, у свою чергу, я запитаю, — якими є на Землі фізичні властивості води? Якби вода температури мінус 4 °C не була легша за воду нульової температури і якби лід не плавав, усі водойми промерзли б до дна і ніякі водні створіння не могли б вижити поза межами екваторіального пояса. А якби вода мала іншу, не таку високу діелектричну константу, білкові грудочки не могли б у ній утворитися, отже, не було б і життя у білковій формі. Однак, хіба хтось з-поміж учених запитує — чиїй зичливості маємо цим завдячувати, як і хто зумовив саме таку діелектричну константу води або питому вагу льоду? Про це ніхто не питає, бо ми вважаємо подібні запитання безглуздими. Якби вода мала інші властивості, життя або виникло б у небілковій формі, або ніякого життя не було б. Так само не можна запитувати, хто вислав біофільну емісію. Вона збільшує можливість збереження високомолекулярних сполук, і це така ж випадковість чи, коли хочете, така ж необхідність, закладена в природу речей, як і те, що вода становить «сприятливу для життя» речовину. Усю проблему треба перевернути, поставити з голови на ноги, тоді вона виглядатиме так: завдяки тому, що вода має певні властивості, як і завдяки тому, що в Космосі існує випромінювання, яке стабілізує біогенезис, життя може виникати й протистояти зростанню ентропії успішніше, ніж за інших умов…

— А Жаб’яча Ікра! — чулися вигуки. — Жаб’яча Ікра! Я боявся, що за хвилину всі почнуть скандувати — атмосфера в залі розпалилася як на боксерському матчі.

— Жаб’яча Ікра? Ви краще за мене знаєте, що не вдалося прочитати так званий «лист» у цілому, а лише його фрагменти, — з них і утворилася Жаб’яча Ікра. Це означає, що як змістовне ціле лист не існує поза вашою уявою, а Жаб’яча Ікра