Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І ось він їх привів, саме для ліквідації бешкету, нехай і не на Подолі, — посміхнувся й Іванов, повівши рукою на червоногвардійців, що один за одним входили до кімнати.
— Тю! — пирхнув Боженко. — Вірно! Тільки, ваше благородіє, ми здибуємося з вами вже аж утретє. Правда, вам, ваше благородіє, про те й невтямки — то тільки я чув малиновий бренькіт ваших острогів… Ну, годі! — закінчив він раптом люто. — Ви вільні! Можете йти! Адью!
Боголєпов–Южин не мовив і слова, тільки ще дужче зблід, переступив поріг і швидко закрокував коридором. Юнкери побігли за ним. Останнім вийшов поручик Петров, ніяково посміхаючись.
— Настрахали тебе? — засміявся Іванов до Горовиця. — Але ми либонь вчасно?
Горовиць підняв застережливо палець угору, не відриваючи телефонної трубки від вуха:
— Тихо! Я дзвоню зараз пану Грушевському.
— Грушевському?! Ти звертаєшся по допомогу до Центральної Ради? — здивувався Іванов. — Але ж наша позиція до Центральної Ради…
— Обставини боротьби інколи вносять корективи в позиції, — похмуро буркнув Горовиць. — Баришня! Центральну Раду, її голову пана Грушевського! Крім того, я нічим не порушу наших позицій, якщо запрошу Центральну Раду взяти участь у приборканні бешкетників у прифронтовому місті, це — в загальних інтересах. Алло? Центральна Рада? Хто? Хорунжий Галечко? А! Зрозуміло: секретар пана Грушевського? Мені треба побалакати особисто з паном–добродієм Грушевським… Хто говорить? — Горовиць кинув поглядом на всіх, наче запитував, як йому сказати, і зразу відповів: — Говорить більшовик Горовиць. Так, член Ради робітничих депутатів столиці України, Києва. Добре, я почекаю…
Всі примовкли, з цікавістю слідкуючи за Горовицем, всі притихли — неначе готувалися почути розмову й собі.
Тільки Боженко засмикав Сашу за рукав і зашепотів до нього:
— Дай мені, дай мені! Я зараз йому скажу!
Але в трубці в цей час вже загарчало.
— Добридень, професоре! — ввічливо мовив Горовиць у трубку. — Вас турбує студент Горовиць… Ні, вам доповіли вірно: більшовик, член Ради робітничих депутатів. Справа у нас, пролетаріату, до вас така…
В кімнаті було тихо, всі слухали напружено, Боженко ворушив губами, наче приказував і від себе щось.
Відповідь Грушевського Горовиць слухав недовго: відповідь була коротка. Після того, не сказавши в телефон нічого, тільки густо почервонівши, він мовчки поклав трубку на важіль.
Всі з цікавістю підступили ближче.
— Що він сказав? Що він сказав? — нетерпеливилося Боженкові.
Відповідь Грушевського була така:
— Ну що ви, голубе! Ви просите неможливого! Ми ж у конфлікті більшовиків з Тимчасовим урядом додержуємо нейтралітету! — Притому він пустив «хе–хе–хе». — Наша хата, так би мовити, скраю… — Після того він ще запитав: — А скажіть, будьте такі ласкаві, добродію Горовиць, чому це так, що на чолі громадського життя в столиці України стоять такі, як ви, з такими зовсім не українськими прізвищами?
На цьому Саша й повісив трубку.
— Що ж, — сказав Іванов, — ти ще раз принаймні почув, яка позиція Центральної Ради до революції і до реакції.
Боженко вилаявся нехорошими словами. Саша Горовиць спалахнув:
— Іншого, звичайно, не можна було й сподіватися, доки там пан Грушевський на чолі. Але, товариші, — скрикнув він пристрасно, — вони ж втягують зараз у свою орбіту робітників! Вони заміряються спровокувати й робітничий клас України! Ми не маємо права пустити це мимо себе! Вони теж наступають!
— Вірно! — озвався Іванов. — В тому й справа!
Він проказав це повільно, опанований своїми думками — він хмурив чоло і неуважно позирав у вікно.
Вони троє — Іванов, Боженко й Горовиць — стояли поруч і дивились у Царський сад. На майданчику перед палацом поручик Петров саме шикував юнкерів. Червоногвардійці стояли осторонь і глузливо пересміхались. Постать Боголєпова–Южина манячила вдалині між дерев: він поспішав до вулиці — там чекав на нього автомобіль, — і йшов швидко, хльостаючи себе стеком по лакованій халяві.
— В тому й справа! — замислено повторив Іванов. — Справа в тому, щоб весь український народ не допустити під провокації Центральної… зради. А П'ятаков не хоче цього зрозуміти!
Боженко зареготав:
— Це ти здорово придумав: Центральної — зради!
Іванов стукнув кулаком по лутці вікна:
— Партію, партію множити й гартувати — зараз це головне! І — найміцніший зв'язок з Петроградом!
Горовиць похопився, він пригадав:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.