Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

Див.: П. Тейяр де Шарден. Феномен человека. – М.: Наука, 1987.

Див.: Л. Мэмфорд. Техника и природа человека // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Прогресс, 1986. – С. 225–239.

Див., напр., Яблоков А. В., Юсуфов А .Г. Эволюционное учение. – М.: Высшая школа, 1981. – С. 290–293.

Див.: Эволюция homo sapiens. Традиционные механизмы и новые факторы // Человек. – 1997, №6. – С. 86–97.

Див. Казначеев В.П., Спирин Е.А. Феномен человека: комплекс социоприродных свойств // Вопросы философии. – 1988. №7. – С. 29–45.

Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

«Пізнаємо самих себе: нехай при цьому ми не досягнемо істини, зате наведемо порядок у власному житті, а це для нас найбільш нагальна справа». - писав французький філософ і учений Блез Паскаль (1623-1662) - Паскаль Б. Мысли // Библиотека всемирной литературы. Серия первая. Т. 42. – М., 1974. – С. 121.

Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990. – С. 174.

Широкий ідеологічний наступ громадської думки на переконаність у остаточній смертності людей набуває іноді такої сили, що може породжувати навіть у того, хто має таке переконання, утаємничений сумнів. Видатний іспанський філософ і поет Мігель де Унамуно (1864-1936) писав про це так: «Той, хто думає, що він упевнений у тому, неначе смерть навіки припинить існування його особистої свідомості, його пам’яті, мабуть і сам не знає про те, що в найпотаємнішій схованці душі у нього залишається тінь, легка тінь тіні невпевненості, і в той час як він говорить собі: «То ж давай, живи це коротке життя, адже іншого не буде!», мовчання цієї схованки говорить йому: «Хто знає!..» - Унамуно, Мигель де. О трагическом чувстве жизни. – К.: Символ, 1996. – С. 126.

Див.: Фромм, Эрих. Человек для себя. Исследование психологических проблем этики. – Минск: Коллегиум, 1992. – С. 50.

Сенека. Нравственные письма к Луцилию // Мыслители Рима. Наедине с собой: Сочинения. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, Харьков: Фолио, 1998. – С. 552, 612.

Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. – М.: Прогресс, 1992. – 528 с.

Див.: Бодрийяр, Жан. Символический обмен и смерть. – М.: Добросвет, 2000. – 387 с.

Бодрийяр, Жан. Вказ. твір. – С.317–318.

Толстой Л. Н. Смерть Ивана Ильича // Толстой Л.Н. Собрание сочинений в 12+ти томах. Т. 10. – М., 1975. – С. 128.

Див.: Фролов И. Т. О жизни, смерти и бессмертии. Этюды нового (реального) гуманизма // Вопросы философии. – 1983, №2. – С.62.

Монтень М. Опыты. Избранные произведения в 3+х томах. Т. 1. – М.: Голос, 1992. – С. 85, 93.

Див.: Фут Ф. Эвтаназия // Философские науки. – 1990, №6. – С. 62–80.

За 10 років, які минули з часу прийняття вказаного закону, досі 42,7% громадян нашої країни бажають відновлення страти за тяжкі злочини проти особистості (у 2007 прибічників смертної кари було 58,7%). До речі, за даними того ж опитування категорично проти легалізації евтаназії виступають 40,1% громадян (у 2007 р. таких було 52,3%). Інтернет-видання «Українська правда. Життя» за 14.08.2009.

Напр., у Дж. Свіфта у «Мандрах Лемюеля Гулівера», де йдеться про подорож до Лапути, Бальнібарбі, Глабдабрібу та Японії описана зустріч героя з нещасними безсмертними струльдбругами. Після того, як Гулівер їх побачив, його бажання бути безсмертним згасло.

Див., напр., збірку: Жизнь земная и последующая. Сборник. – М.: Политиздат, 1991. – 415 с.

На біологічні підстави періодизації натякає навіть саме слово покоління. Нова генерація, що входить в суспільне життя, коли починає ходити, то сягає попередній по коліна.