Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Редіна Є.Ф., Росохацький О. А. До вивчення гунських старожитностей Північно-Західного Причорномор’я // Археологія, 1994. — № 3. — С. 152–155.
Романчук А. И. Исследования Херсонеса-Херсона. Раскопки. Гипотезы. Проблемы. — Екатеринбург, 2007. — Часть 2. Византийский город.
Ростовцев М. И. Античная декоративная живопись на юге России. — Петроград, 1914.
Русанова И. П. Славянские древности VI–VII вв. — Москва, 1976
Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. — Москва: Наука, 1987.
Седов В. В. Восточные славяне VI–XIII вв. — Москва, 1982.
Седов В. В. Славяне в раннем средневековье. — Москва, 1995.
Симоненко А. В., Лобай Б. И. Сарматы Северо-Западного Причерноморья. — К., 1991.
Симоненко А. В. Сарматы в Таврии. — Киев, 1993.
Сміленко А. Т. Глодоські скарби. — Київ, 1965.
Соломоник Э. И., Домбровский О. И. О локализации страны Дори // Археологические исследования средневекового Крыма. — К., 1968.
Сон Н. А. Тира римского времени. — К., 1993.
Сорочан С. Б. Византийский Херсон. Очерки истории и культуры. — Харьков, 2005. — Ч. 1–2.
Сорочан С. Б., Зубарь В. М., Марченко Л. В. Жизнь и гибель Херсонеса. — Харьков, 2000.
Степи Евразии в эпоху средневековья. — Москва, 1981.
Сулимирский Т. Сарматы. — Москва, 2007.
Сухобоков О. В. Славяне Днепровского Левобережья. — Киев, 1975.
Сухобоков О. В. Дніпровське Лісостепове Лівобережжя у VIII–IX ст. — Київ, 1992.
Сымонович, Э. А. 1964. Орнаментация черняховской керамики. Материалы и исследования по археологии СССР, 116, с. 270–361.
Терпиловский Р. В. Киевская и черняховская культуры. Проблема контактов // SP, 2000. — № 4. — С. 303–311.
Терпиловский Р. В. Славяне Поднепровья в первой половине I тысячелетия н.э. — Lublin, 2004.
Тимощук Б. О. Слов’яни Північної Буковини V–IX ст. — Київ, 1976.
Тимощук Б. А. Восточные славяне. От общины к городам. — Москва, 1995.
Толочко П. П. Древний Киев. — Киев, 1976.
Толочко П. П. Київ і Русь. — Київ, 2008.
Томпсон Э. А. Гунны. Грозные воины степей. — Москва, 2008.
Україна-Європа: Хронологія розвитку. З давніх часів до пізньої античності. — Київ, 2007.
Тортика А. А. Северо-Западная Хазария в контексте истории Восточной Европы. — Харьков, 2006. — С.262–293.
Щукин, М. Б. 1999. Феномен черняховской культуры эпохи Константина-Констанция, или что такое черняховская культура? Stratum plus, 4, с. 66–101.
Щукин М. Б. 2005 Готский путь: Готы, Рим и черняховская культура. — С.-Петербург.
Этнокультурная карта территории Украинской ССР в I тыс. н. э. — Киев, 1985.
Юренко C. П. Днепровское Лесостепное Левобережье в VII-VIII вв. — Киев, 1993.
Якобсон А. Л. Раннесредневековый Херсонес // МИА. — № 63. — 1959. — С.177–182.
Buko A. Archeologia Polski wczesnośredniowiecznej. — Warszawa, 2005.
B. Chropovsky Die Slaven. Historische, politische bnd kulturelle Entwicklung und Bedeutung. — Praga,1988
Hungarian Archaeology at the Turn of the Millenium. — Budapest, 2003.
Isztvanovits E., Kuksar V. Sarmatians through the eyes of strangers. The sarmatian warrior//International Connections of the Barbarians in the 1st — 5th centuries AD. — Muzeumi Euzetek(Asczod), 51. — 2001. — P.139–163.
Körösfői, Z. 2010. A marosszentanna-Csernyahov kultúra lelőhelyei a Nagy-Küküllő. Felső folyása mentén. Erdély és kapcsolatai a kora népvándorlás korában S. 95–160.
Littleton C.S., Malcor L.A. From Scythia to Camelot. — New York — London, 2000.
Schultze, E., Strocen’, B. 2008. Keramik mit ovalen Facetten. Eurasia antiqua, 2008, S. 267–332.
Rolle R., Gorelik M.V. Panzerreiter in der nirdpontisch-kaspischen Steppen // Золото степу. Археологія України. — Київ-Шлезвіг, 1991.
Sulimirski T. The Sarmatians. — New York: McGraw-Hill., 1970.
Werner J. Der Grabfund von Malaja Perescepina und Kuvrat, Kagan der Bulgaren. — Munchen, 1984.
Примітки
[1] (Наум 3, 1–4).
[2] 1 вершок = 4,445 000 см.
[3] Про Хотівське городище, яке вони намагалися захопити ще у VII ст., див. «На північ від Скіфії», с. 24.
[4] Про це докладніше див. «Скіфо-перська війна», с. 30.
[5] Докладніше про це див. у підрозділі про похід 331 р. до н. е. македонського полководця «Ольвія проти Македонії (похід Зопіріона).
[6] Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии (Приложение к XV тому «Древности»). Издание Императорского Московского Археологического Общества. — М.: Т-ия М. Г. Воганинова, 1895.
[7] Назва походить від швейцарського селища La Tène, де нова культура була відкрита. Водночас, ядром її формування вважаються землі на північному сході сучасної Франції.
[8] Rankin D. Celts and Classical world. London: Routledge, 1996. P. 5–6.
[9] Kruta V. Les Celtes de la première expansion historique // Les Celtes. Ed. S. Moscati. Paris: EDDL, 2001. P. 196.
[10] Collis J. The European Iron Age. London, New York: Routledge, 2003. P. 126.
[11] Котигорошко В. Верхнє Потисся в давнину. 1 000 000 років тому — Х сторіччя н. е. — Ужгород: Карпати, 2008. — С. 154.
[12] Kolniková E. Latenezeitlicher burgwall Gališ-Lovačka (Mukačevo) im lichte der münzfunde // Карпати в Давнину. Вип. 15. Ужгород, 2002. C. 99–113.
[13] Olędzki M. La Tene culture in the Upper Tisza Basin // Ethnographisch-archaologische Zeitschrift. 2000. Vol. 41, № 4. P. 507–530.
[14] Бруяко И. В. О событиях ІІІ в. до н. э. в Северо-Западном Причерноморье (четыре концепции кризиса) // Вестник древней истории. 1999. № 3. — С. 76–91.
[15] Falileyev A. Celtic Dacia. Personal names, place-names and ethnic names of Celtic origin in Dacia and Scythia Minor. Aberystwyth: CMCS, 2007. P. 7.
[16] Ніколаєв М. Хронологія декрету на честь Протогена на ґрунті синхронізації епонімного календаря Ольвії //Археологія, 2012. — № 1. — С. 29.
[17] Mac Congail B. Kingdoms of the forgotten. The Celtic expansion in South-Eastern Europe and Asia Minor — 4 rd -3rd centuries B. C. Plovdiv, 2008. P. 44–45.
[18] Див.: Щукин М. На рубеже эр: Опыт историко-археологической реконструкции политических событий III в. до н. э. — I в. н. э. в Восточной и Центральной Европе. — СПб. : Фарн, 1994; Еременко В. «Кельтская вуаль» и зарубинецкая культура. Опыт реконструкции этнополитических процессов III–I вв. до н. э. в Центральной и Восточной Европе. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1997.
[19] Саме такий термін — Κελτοσκύθαι, вживали Діодор Сіцилійський та Страбон стосовно найбільш диких, на їхню думку, північних варварів, які жили по сусідству зі скіфами. Докладніше про проблему кельто-скіфів та бастарнів див.: Казакевич Г. Східні кельти: культури, ідентичності, історіографічні конструкції. — К., Вінниця : Нілан-ЛТД, 2015. — С. 155–204.
[20] Sims-Williams P. Ancient Celtic place-names in Europe and Asia Minor / P. Sims-Williams. — Oxford, Boston: Blackwelll Publishing, 2006. P. 194–195.
[21] Пачкова С. Зарубинецкая культура и латенизированные культуры Европы. — К., 2006. — С. 12, 134, 216–223.
[22] Terpilovskij R. The Mutyn burial site from the turn of eras on the Seym river // Das Jastorf-Koncept und die vorrömische Eisenzeit im nördlichen Mitteleuropa / Eds. Brandt J., Rauchfuß B. Hamburg, 2014. S. 331–345.
[23] Тут і далі використано твори Геродота у перекладі А. О. Білецького.
[24] Див. «Золото Скіфії», с. 169.
[25] Скіфи не мали власної писемності, отже, і їхня мова до нас не дійшла. На основі згадок певних імен та скіфських слів у писемних джерелах інших народів, відомо, що ці номади говорили мовою східно-іранської гілки індоіранської мови індоєвропейської мовної родини.
[26] Див. «Поховальні звичаї скіфів», с. 122.
[27] Див. «Онуки Борисфена»,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)», після закриття браузера.