Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Дивиться. Кліпає, але в очах немає страху. Вона й справді занадто добре мене знає. Знає, але не все. І не потрібно. Нехай. Так навіть краще.

Вхідний дзвінок виводить мене з трансу. Киваю дівчині, щоб йшла попереду, і дістаю мобільний.

— Так, Костю, — відповідаю, подивившись на екран гаджета.

— Привіт, брате, як справи? Чув, у тебе неприємності. Потрібна допомога? —  спокійно пропонує.

— Поки що даю раду, — дивлюся в спину жінці та стискаю кулаки. Знає вона?!

Видихаю, забувши про співрозмовника.

— Так, я чую, — хмикає. — Брате, я серйозно. Кажи, допоможу. Може, тобі відпустку взяти та знайти Стаса?

— Якщо потрібно, я наберу, — не прощаючись, скидаю дзвінок.

Даремно я так з братом, але на рефлексію часу зараз немає. Та і сил теж.

Тим часом ми виявляємося біля машини. Одразу наказую везти нас у ресторан. Вже близько одинадцятої ранку, скоро потрібно обідати, а ми ще навіть не снідали. Он, Таня бліда, хрін знає коли, вона взагалі востаннє їла. Спершу через Стаса, тепер через мене трясеться уся. 

Дорогою телефон не замовкає. Роботи — купа. Відсутність Стаса відчувається одразу, що ще більше дратує. Там, де не спрацьовує мій натиск, чудово допомагає його розрахунок. Допомагав. Поки він був поруч.

У голові пазли не складаються. Тому переношу усі зустрічі на завтра і вимикаю телефон. Секретарка знає, в екстреному випадку подзвонить Шраму.

— Результати мають бути за годину, думаю, ми встигнемо перекусити, — допомагаю своїй супутниці сісти за стіл.

— Так, вони добре працюють, приходила сюди раніше, — на мене не дивиться. Потуплює погляд у гарно складену серветку і вивчає.

— Пропоную знайти собі директора в салон. Ти не працюватимеш під час вагітності, — беру меню і пробігаюся очима по списку. Підіймаю руку, не чекаючи відповіді.

Відкидаю всі емоції. Примушую себе розмовляти більш-менш нормально. Їй не можна хвилюватися.

— Пані — цезар і телятину в соусі. Мені стейк середнього просмаження та овочі. Склянку віскі та воду для моєї супутниці. З десертом визначимося пізніше! — роблю замовлення і відпускаю офіціанта.

— Ти ж розумієш, що я не можу підпустити кого-небудь до салону, я в нього багато років вклала, — дивиться на мене очима, повними вологи.

Сука! А мене рве від її погляду. Як порох з бочки, кров тікає хер знає куди, залишається тільки гнів. Огидний. Пекучий.

Я докопаюся до правди, чого б це не коштувало!

— Я розумію, але якщо трохи напружитися — все можна зробити, — підморгую.

Замовкаю, адже нам приносять замовлення. Дивлюся на витончену жінку переді мною і не можу зрозуміти Стаса. Адже він кохав її.

Сука!!!

На усіх наших посиденьках тільки й хвалив, яка його Танька розумниця і красуня. Як салоном керує, грошики не витрачає на всяку херню. П'яним мчав додому як придурок, з квітами, щоб одразу просити вибачення за неналежний вигляд.

Минулого року, перед Новим роком, ми підписали вигідний контракт і гарненько насвинячились. Мій водій віз нас додому, і Стас зажадав зупинитися біля квіткового.

Мело того дня, як на Різдво у моєму дитинстві. Снігу майже до колін було, а ще холодно. Стас з автомобіля без куртки у квітковий вийшов, потрапив у зоомагазин. Приніс котеня з бантиком у боксі та букет квітів.

Я дивився і заздрив. Їхній чистій, крізь роки коханню і розумінню.

Навіть зараз дивлюся на втомлену жінку, а бачу ту Таню, яка відчинила того дня двері.

Спочатку зміряла нас, що підтримують один одного, злим поглядом, а потім розсміялася. Зраділа котеняті, як маленька дитина, і так цілувала його.

— Смачного! — викидаю все з голови. Таня не ворушиться. — Таню, давай тільки без мук свого і мого характеру. Ти мене знаєш. Якщо сказав — так і буде!

Нарешті береться за ніж з виделкою.

Їмо мовчки. Кожен думає про своє. Я відмовляюся від десерту, а Таня просить тільки гарячу каву.

— Шеф, — шепоче на вухо начальник охорони. — Костолам написав. Аналізи готові!

— Прекрасно. Ми вже закінчили!

Шалено вдячний. За вчора дуже вибачаюся, але на жаль без світла неможливо залити проду. Тримаймося! Зустрінемося у понеділок!