Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Наступні дні нагадували пекло. Скільки їх минуло? Два, три, а може й більше. Ніч безсонна, а за нею не менш спокійний день. Гарячка то йшла, то поверталася. Я сам вже був на межі.

Ніколи не думав, що коли хворіє дорога тобі людина, так важко на все це дивитися спокійно. Мене просто роздирало від хвилювання. Як так могло статися? Чому проста простуда потягнула за собою такі ускладнення? Зазвичай, покращення стану приходить швидко, а тут...

Довелося згадати все чого мене навчала моя мама. На щастя вона лікар, і добрячу муштру влаштувала мені, щоб знав як діяти у різних випадках. Раніше я тільки бурчав на її постійні повчання, та безкінечні лекції медицини, а зараз невимовно вдячний за її терпіння у моєму навчанні.

У дію пішли і медикаменти, котрі завжди були у будинку, знову дякуючи любій матусі, так і трави. Використовував усі методи та засоби. Навіть народними методами лікування не гребував, аби помогло. Тут уже було не до дискусій що краще та ефективніше.

Допомогло. Правда так і не знаю що більше, але гарячка минула. Та і марення пішли, інколи тільки кликала когось. За слабкістю голосу, та нерозбірливістю слів, мало що зрозумів. Але впевнений що це чоловіче ім'я було, не жіноче однозначно.

Мене від цього визнання просто коробило. Роздирала на шматки ревність, та відчував безсилля перед ним, тим кого вона так потребувала у важкому стані. Адже у неконтрольованому поклику виражаються найпотаємніші почуття. Якже я бажав почути своє ім'я...

Але не почув. Ми занадто мало знайомі, та і крім взаємного потягу і магічної прив'язки, посуті не маємо нічого спільного. Нічого, я все виправлю. Зі мною вона забуде про попереднє своє захоплення, а наступних не буде. Буду тільки я і наше спільне життя та кохання.

Я майже не спав. Все ж таки догляд за хворими потребує максимуму віддачі. Та і не міг я нормально відпочивати бачачи наскільки погано почуває себе моя дівчинка. Ця хвороба вимотала нас обох.

Навіть страшно представити, що б було якби ми залишилися у наметі посеред лісу. А ще страшніше розуміння, що не зустрінься я їй, і не попади у таку халепу, з Лізою могло статися непоправне. Хто б її виходив? Адже сама вона не вижила б. Ось це мене неймовірно лякало.

Доки міняв компреси, обтирав її знесилене тіло та напував відварами лікувальних трав - невтомлювався дякувати всім духам лісу за їхню допомогу. Адже як не як, але вони нас оберігали та допомагали. Навіть незважаючи на пастку в яку ми потрапили.

Ми розгадаємо, що від нас хочуть духи лісу. Ми виберемося звідси. У мене вже з'являється деяке розуміння чого від нас хочуть духи. Залишається тільки чекати виздоровлення Лізи, і тоді можна буде приступати до роботи.

Надіюсь, я правильно зрозумів посили. І ми не будемо іти у хибну сторону шляху. Все ж таки перша моя теорія справдилися, і ми вийшли з одного зачарованого кола по якому ходили. Нам дозволили змінити місце проживання на більш безпечне, та що приховувати, набагато комфортніше. А це вже великий крок вперед, головне у майбутньому не схибити, і не зійти у сторону.

Ще раз перевдягнув її, та змінив постіль. Який уже раз це роблю? Збився з рахунку. Зараз мені не до розглядання дівочих принад, не на часі. Та і якось по дурному та не по чоловічому було б користуватися моментом, коли дівчина не взмозі щось робити.

Звичайно, що я звернув увагу на те яка чудова у неї фігура та тіло загалом. Я все ж таки нормальний хлопець, з нормальними бажаннями, і ніщо земне мені не чуже. Але також разом зі всіма своїми бажаннями я також маю і гідність та розуміння дозволених меж, через які неприпустимо переступити.

Ще раз перевірив її стан. Краще, іде на поправку. Це добре, отже скоро прийде до тями.

Вирішив і собі відпочити. Ну як вирішив, більше здався втомі. Прибіг поряд. Обійняв. Так і заснув обіймаючи сенс мого життя, а за ці неспокійні дні переконався, що заради неї готовий і гори звернути, аби тільки їй було добре і з нею було усе гаразд.