Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт 📚 - Українською

Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

202
0
13.02.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Барсику, де мій заєць?" автора Тіна Вітовт. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 95
Перейти на сторінку:
11.1

Ліза

Мене гойдає. Я пливу. У морі хвиль. Колір їхній аквамариновий. Берегу не бачу, тільки безкрайні води та хвилі. Та і не на кораблі я. А де? І сама не знаю. Щось не так, я це відчуваю. Але що, сказати не можу.

Гойдаюся на цих хвилях. То гаряче, то холодно. Мене кидає з крайнощів у крайнощі. Та що ж це зі мною відбувається?

Навколо мене серпанок з кольорів та звуків, що  переплітаються у якісь ефемерні явища. Обрисів немає. Скільки я тут часу? Що забула у цьому незрозумілому середовищі? Йду на дно. Повітря не вистачає.

Руки. Великі. Теплі та ніжні, хоча і відчувається їхня сила. Витягнули мене на суходіл. Хтось мене кличе. Десь там, далеко. Не тут, у спокої та відчуженості. Хочу до власника цього приємного голосу. Готова вже дотягнутися до нього рукою...

І знову мене змиває хвилями мого моря. Гойдає. Заколисує. Хоче забрати у вир, на дно. Та голос мене тримає, не відпускає. Не дозволяє піти на дно.

Все змінюється. Тепер я стою у себе вдома. Посеред нашої ошатної вітальні. Як дивно. Коли я тут була востаннє все сприймалося не так як зараз. Я ніби і тут, але водночас мене тут немає. Я безтілесна оболонка. Ходжу, розглядаю все навколо, але мене ніхто не помічає.

Бачу батьків. Як у кіно, на плівці. Вони зайняті своїми справами. Про мене майже не згадують. Поводяться як зазвичай. Для них нічого не змінилося. Життя іде своїм руслом, і немає потреби щось змінювати. Вони напрочуд умиротворені, я б навіть сказала задоволені.

Можливо покликати? А чи варто. Покличу. Обернуться. А що далі? Воно мені не так вже і потрібно. Я давно вже віддалилася від них. Немає тієї спорідненості що було, ніби нитки що нас зв'язували потоншали та послабилися.

Далі йду. Ні не йду - пливу. І знову хвилі. Знову все змінюється, розмивається перед очима.

І тут БРАТ. Северин. Сидить за своїм столом. У своїй кімнаті. Щось пише. Підійшла до нього. Провела прозорою рукою по його волоссю. Здригнувся ніби від дотику. Невже відчув мене? На столі помічаю наше спільне фото, на якому я обіймаю його за шию сидячи у нього на спині. Які ж ми щасливі на тому фото.

Як я за тобою скучила, братику мій любий. Хочу до тебе. Забери мене. Кличу на ім'я.

А голосу мого не чути. У горлі наче кішки шкребуться. А починаєш говорити приходить враження, що заливають розпечений метал у горлянку. Як же боляче.

Хтось знову щось шепоче мені. Голос приємний та чаруючий. І цей голос тримає мене на плаву, не дає потонути у моєму морі хвиль. Приємна прохолода торкається мого тіла. Що це?

Я знову на суші. До мого рота потрапляє цілюща вода. Тепла, приємно обволікає моє багатостраждальне горло. Дарує полегшення.

Знову кличу Северина. І знову нічого не те що він, я не можу зрозуміти, що говорю. Він то зникає, то з'являється на горозинті моїх хвиль. А мої поклики його нідочого не приводить.

І вкотре хвилі. Та приємні доторки чиїхось рук, котрі знову ж таки витягують мене на сушу. Зігрівають. Дарують спокій та ніжність. Приємно.

Скільки я гойдаюся на хвилях? Скільки мене витягують на суходіл сильні ніжні руки. Ці руки я пам'ятаю. Але не можу сказати кому вони належать. Впевнена, що людині котра дорога мені. А якщо з такою турботою та відданістю не дозволяють потонути, то і я йому не байдужа. Хто ж ти? Чому не можу пригадати тебе?

Хочу до цього голосу, до цих сильних рук. Вони мене притягують. Додають сил рухатися на поверхню, при кожному зануренню у вихорі хвиль.

Я випливу. Я дізнаюся хто ти. Мій якір. Мій рятівник. Мушу дізнатися хто мене тримає у цьому світі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 23 24 25 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"