Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сірі бджоли 📚 - Українською

Читати книгу - "Сірі бджоли"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сірі бджоли" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 86
Перейти на сторінку:
ньому все.

— Це що ж, я один у селі залишуся? — злякався.

Але тут зашуміло за дверима. Кроки почулися.

— Дякувати Богу! — видихнув Сергійович із неабияким полегшенням.

— Ти чого? — сонно Пашка спитав, відкривши двері. — Чого так рано?

— Та так, — розгубився гість. — Занепокоївся. Думав, а раптом ви до хати не дійшли? Ви ж п’яні були!

Впустив Пашка Сергійовича. Зайшли вони до кімнати. Пашка сам у трусах, обличчя набрякле.

— Голова не болить? — обережно поцікавився Сергійович.

— Болить, звичайно, — пробурчав хазяїн, штани теплі спортивні натягуючи.

— А гість твій де?

— Та пішов він! Викликали по мобільному!

— Давно пішов?

— А хрін його знає. Вночі.

Сергійович глянув на годинник з гирьками. Легка гирька вже майже до самого низу коробки дерев’яної піднялася. Ось-ось зупиниться. Швидко підскочив Сергійович, відтягнув гирьку вниз до підлоги. Озирнувся на Пашку.

— Ти більше так не роби! — сказав йому.

— Що не робити? — не зрозумів Пашка.

— З чужими не приходь!

— А чого? Тобі що, не нудно самому? Ти що, новій людині не радий?

— Нові — вони різні бувають, — тихо відповів Сергійович.

— Цей же нормальний, військовий! Захищати нас приїхав!

— Не треба мене захищати! Сам себе захищу, раптом що!

— Від кого? Від «Правого сектору» захистиш? — усміхнувся Пашка. — Прийдуть головорізи, бджіл твоїх розстріляють, машину заберуть! Будеш пручатися — кулю в лоба отримаєш! Вони тебе і без причини грохнути можуть! Тільки за те, що ти на вулиці Леніна живеш!

— Ти мені не розказуй, що мені робити! — розізлився Сергійович. — Якщо ти когось боїшся, то хай тебе і захищають! А мене не треба! Ще раз з кимось прийдеш — не пущу! Ясно?

Погляд Сергійовича під стіл ковзнув, на пляшки пусті з-під «Крутої», що там лежали.

— Як же не пустиш? — не повірив Пашка. — Військових та зі зброєю не пустиш? Так вони ж двері виламають і все одно увійдуть! Тільки вже не як до свого, а як до ворога! Тоді вже щоб не скаржився!

— Це ти про кого? Про тих, хто до тебе ходить? Про цих гопників з автоматами? Та пішов ти з ними нахер! Хочеш, щоб через них все село розбомбили? Чи ти теж туди ходиш? Записався вже у «захисники»? — криком вирвалося у Сергійовича. Видно, змішалися в його голові стурбованість вранішня і роздратування теперішнє, і ядуча суміш зі всього вийшла. От і зірвався він. — Ти, якщо їх сюди у село кликати будеш, то на мою вулицю не ходи!

— А ти чого мене посилаєш? — Пашка очі вирячив. — Прийшов, до хати попросився і мене посилає! Якщо похмелитися треба, так і скажи! Дістану пляшечку, сядемо, заспокоїшся! А як не хочеш тут сидіти, то іди на свою вулицю, нахер!

Не відповів Сергійович. Стояв, ніби завмер, з хвилину. Аж затремтів від злості, що пройняла його. І після цього раптом втома звалилася. Така, що навіть встояти важко стало. Сів він до столу. Пашка цей рух як згоду на похмілля сприйняв. До кухні пішов. Повернувся з салом, хлібом і пляшкою. Сергійович на пляшку побоюючись глянув. Етикетка на ній була стара, затерта. Значить, самогонка.

Додому повернувся години за дві, похитуючись. Додав вугілля в буржуйку. Приліг на ліжко поверх ковдри. Задрімав. А коли відійшла дрімота, відпустила, почув він у голові шум. Неголосний, але нав’язливий. Шум цей він знав. Самогонний шум. Його перетерпіти треба. Сам мине, стихне. Під такий шум і думати можна. Тільки важче, ніж зазвичай. Повільніше виходить. Чорт його смикнув за Пашку зранку переживати! Повернув Сергійович голову набік, на вогонь у буржуйці через дверцята її із закопченим зсередини склом глянув. Тепліше стало одразу. «Цікаво, як очі можуть тіло обманювати?» — подумав.

19

— Ну що ти тут зробиш! — пробурчав Сергійович, прокинувшись серед ночі і зрозумів, що більше не засне. На будильнику пів на третю. Виходить, що більше дванадцяти годин спав! Правда, за час цього сну довгого все у тілі і в голові у Сергійовича само налагодилося. Ні шумів самогонних у вухах, ні ниття у коліні. Тільки злість на самого себе за по-дурному прожитий день. А все через Пашку!

Давно він так не лаявся! Та вже років п’ять, мабуть! А до того тільки з дружиною, але і вона у відповідь за словом до кишені не лізла.

Чикнув Сергійович сірником, запалив обгорілу свічку церковну, що ледве до верху баночки сягала, а другу — обгорілу ще більше — запалювати не став. Потім згодиться. Дістав ще одну, нову! Вони — ці свічки церковні — у хаті майже без толку! Світять мало, горять швидше, ніж звичайні, але затишок ніби створюють. Це правда. Господарчі, стеаринові — вони, ясне діло, більш практичні і горять довше. Але і запах не той, і купити їх тепер нема де.

Присів пасічник до столу. Середина ночі, а тут спати не хочеться, та й апетит розігрався, адже не їв він нічого після похмілля у Пашки. Відрізав собі Сергійович скибку батона, того, що солдат Петро приніс. Твердий вже батон. Намазав маслом. Посолив. Пригадав сварку з Пашкою.

— От мудак! — видихнув.

І поки жував бутерброд, прийшла йому в голову думка. Зрозумів він, чим цієї ночі займеться! Вся ж країна цим займається, але не ночами! А він уночі! У них тут умови особливі — війна. Вдень не можна! Мало хто в бінокль, перископ чи оптичний приціл за ними з навколишніх горизонтів спостерігає?

Випив ще чаю гарячого з медом. Вдягнувся тепліше. Найперше у сарай-гараж зайшов. Там, присвітивши тремтячим від холоду полум’ям сірника, вибрав із ящика з інструментами усе, що йому треба було. Вибрав і до наплічника поклав. Наплічник того хлопця із сережкою у вусі, він зручний, і не занадто малий, і не громіздкий. Інструмент, звичайно, не з паперу зроблений. Самі обценьки скільки важать?!

Очі до темноти швидко звикли. Вирушив на початок вулиці, на той край, з якого раніше і церкву видно було. Дійшов до перших будинків — дорога ґрунтова тут прямо у вулицю «в’їздить». Побачив табличку «вул. Леніна» з білими літерами на синьому тлі. Відірвав її обценьками і до наплічника поклав. Наступна табличка аж через шість хат виявилася! Раніше думав, що біля кожної хати на паркані назва вулиці

1 ... 22 23 24 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сірі бджоли», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сірі бджоли"