Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

Ми робимо невеличкі перерви, щоб перевести дух та попити води, зараз у нас остання вирішальна гра. Рахунок рівний 3:3. Тая свистить у свисток і де вона тільки його знайшла гра розпочата. Минає хвилин п’ять рахунок не змінюється. У один момент Тарас відволікається і я відводжу м’яч від хлопця. Це ніби найвирішальніший  момент у моєму житті коли кочу м’яч у бік воріт супротивна та б’ю у саму ціль.

- Гол! – верещу від радості . Тая свистить у свисток про завершення гри – Ми виграли! Ура! – кричу від радості. Супротивники були сильні, але я теж нічого. У пориві радості обіймаю Іллю та починаю весело танцювати.

- Це ми вам піддалися – говорить засмучений Тарас.

- Ага, малий! Прийми поразку та знай сьогодні переможець моя команда. Ми виграли! – кричу від радості.

- Ну, ти і даєш, не погано грала – звертається до мене Ілля.

- А, ти, що сумнівався у мені?

- Чесно так, ти не викликала у мені ти довіру хорошо гравця.

- Оу, ось значить як – штовхаю хлопця у плече.

- Беру свої слова назад, ти суперовий гравець!

- Ось так, би одразу, а то ви подивіться. Сумнівався він. – посміхаюсь.

- Якщо ми зіграли не погано, то може хоч води принесеш.

- Не  погано? Ідеально. Зараз буде тобі вода.

- Водички, комусь принести – оглядаю компанію. І всі в один голос говорять – так.

Прямую до веранди, де стоять півлітрові пляшки з водою. Холодні, прикладаю одну до лобу.

- Кайф – вимовляю, відкриваю одну та роблю декілька жадібних ковтків, ніби у мене її зараз заберуть. Беру чотири пляшки води у руки та прямую до компанії.

- Що тут відбувається ? – бачу широку постать та  спину обтягнуту у білу футболку, темні джинси. Голос здається знайомим, але не звертаю уваги. Самі слова звучать грубо, роздратовано, я ще не бачу обличчя молодика, але чомусь впевнена йому не подобається побачене.

- Доброго дня, Руслане Назаровичу, а ми тут у футбол грали з подругою вашої сестри та братом – говорить Ілля, Ігоря та Тараса ніде немає. Тут лише здивована Тая та Ілля.

 - У футбол? Роботи не має? Швидко на пост! – командний тон. Хлопець зникає, дуже швидко.

- Брате, а ти чому тут ? – питає Тая у хлопця. Тепер я розумію широка спина належить її старшому брату, але подруга не попереджувала, що він буде. Хоча по ній самі можу сказати, що здивована.

- Мене тітка Юля просила заїхати подивитись чи все у вас добре.

Ні подруга, ні знайомець мене не бачать, а це й не дивно, спина не знайомця загородила мене повністю від подруги. А ще я починаю розуміти, що десь чула це й голос, але ніяк не можу згадати.

- Мама, як завжди, я й не здивована – говорить Тая.

- Вона хвилюється !

- Ага – подруга виглядає засмучено.

- Бачу у вас тут весело бачу.

- Це точно, це все Оля – подруга нарешті помічає і мене – А , ось і вона –  дівчина підходить, хапає за руку та тягне до свого брата.

- Олю, це мій брат, Руслан – дівчина посміхається.

- Брат? – а от я ні, я здивована. Кого -  кого, але його я точно не була готова побачити.

- Руслане, а це моя подруга Оля.

- Отже, подруга. Рад знайомству – елегантно бере мою руку та цілує. А в мене ступор.  Дивиться на  мене проникливим поглядом. Це у них сімейне чи, що усіх сканувати, бо саме це й робить Руслан з верху до низу його очі блукаю по моєму тілу моментами зупиняючись. І хоч би посоромився, а то у наглу зиркає. Ось це хамло, що я бачила на днях - рідний брат Таї та Тараса? - А ми знайомі! – говорить ця нагла морда.

- Так,  це ж супер. Рус залишайся з нами – Тая, ні що ти робиш. Ми не переносимо один -  одного на дух. Точніше я.

- Я б не сказала, що ми прям, так знайомі – нагла морда посміхається, а Тая здивовано кліпає, дивиться, то на мене, то на брата. Руслан ігнорує мої слова. Від мого хорошого настрою і слід зник.

- Дякую, сестричко за пропозицію, бачу у вас тут гарна компанія, я залишаюся – чоловік ще більше розцвітає, а я тухну.

Подруга бачить зміни між нашими настроями, хоче ще щось запитати, але тут з’являється Тарас.

- Ей, народ, а мене хтось годуватиме? – а ось і Тарас повертається та бере одну пляшку з водою у мене з рук.

- Оу, малий, теж питання – намагаюся повернутися до  попереднього настрою та не звертати увагу на Руслана, який не відводить погляду. Ніби чекає якої підстави від мене.

- Ооо, Рус, а ти , що тут забув? – говорить Тарас до Руслана.

- Хоч, би привітався – звертається Руслан до Тараса.

- Привіт, питання залишається не змінним.

- В гості заїхав, а у вас тут така компанія, думаю залишитися.

- Залишайся брате, а то мені з цими дівками не дуже той весело.

 - А ось, як ти заговорив, малий – роблю вид, що образилась.

- Що, ми стоїмо ходімо м’ясо смажити вже вечір на дворі, а ми як поснідали і все – говорить Тая командним тоном.

- Здивований – коли подруга з Тарасом ідуть вперед, то Руслан легенько торкається моєї руки від чого з’являються сироти та шепче на вухо – Вже в друге, не очікувано тебе побачив, лисичка.

- Оу, я обов’язково занотую! – говорю спокійно та посміхаюся наймилішою посмішкою.

Обганяю Руслана та прямую до решти компанії. Тарасу весело він навіть не помічає нічого, малий ще. А от подруга явно щось запідозрила, постійно зиркає то на мене, то на брата. І як її все це пояснити, бо зі сторини все виглядає ніби ми переспали, але насправді. Її брат, ледь не переїхав мене, а ще він мене страшено дратує, але гарний ж гад, що сказати. Відчуваю вечір буде веселий.

З повагою, ваша Рія Тас. 

Обіймаю кожного. Дякую, що обрали мене.