Читати книгу - "Американська пастораль"

він безнастанно ходив по магазинах, цікавився справами у конкурентів, вишукував щось цікавеньке в чужій продукції, а навідуючись у магазини, щоразу придивлявся до шкіри, розтягував рукавичку — все-все робив достоту так, як вчив його старий. Зазвичай він займався продажами сам. Сам вів усі серйозні розрахунки. Жінки-закупниці шаленіли від Сеймура. Ну, ти й сам розумієш. Приїде, бувало, до Нью-Йорка і давай водити по ресторанах усіх цих єврейських лярв, од яких ти залежиш — вино там, обіди, — ну, їм дах від нього і зносило. А як доходить до вечора, то вже не він їх, а вони його улещують. Перед кожним Різдвом присилали брату квитки в театр і ящик віскі — не він їм, а вони йому. Він знав, як увійти в довіру, залишаючись самим собою. Дізнається, куди найбільше жертвує клієнт, дістане квиток на щорічний обід того фонду у «Вальдорф-Асторії», прийде туди, наче кінозірка, у смокінгу, — зробить там щедру пожертву на лікування раку або м’язової дистрофії, чи на «Об’єднане єврейське звернення», на все — і от «Ньюарк Мейд» має нового замовника. Він знав, які кольори будуть у моді наступного сезону, подовшають чи покоротшають рукавички. Надійний і відповідальний трудяга. Пара неприємних страйків у шістдесятих, висока напруженість. Його працівники теж пішли на пікет, але побачили машину Сеймура, і ось уже швачки щодуху вибачаються, що вони в цей час тут, а не за машинками. До брата вони були лояльніші, ніж до своїх профспілок. Усі любили його, абсолютно порядного чоловіка, котрий міг би прожити життя без дурнуватого почуття провини. Займався б собі рукавичками і горя б не знав. Аж ні, сором, невпевненість і біль не полишали його до самої смерті. Брат не мучив себе нескінченними роздумами, якими люблять забивати собі голови люди, стаючи дорослими. У нього були інші методи пошуку сенсу буття. Я не хочу сказати, що він був занадто простий. Дехто вважав, що він простий, бо він був дуже добрий. Але Сеймур не був простаком. Простий не означає простакуватий. А цим душевним мукам просто знадобився час, щоб його наздогнати. Зле, коли такі речі наздоганяють тебе зарано, а ще гірше, коли це стається запізно. Ота бомба рознесла його життя на друзки. Справжньою жертвою вибуху був Сеймур.

— Що за бомба?

— Бомба нашої любої Меррі.

— Я не знаю, що таке «бомба нашої любої Меррі».

— Мередіт Левов. Сеймурова донька. «Римрокська підривниця» — це дочка Сеймура. Старшокласниця, котра підірвала пошту і вбила лікаря. Дівчисько, яке виступило проти війни у В’єтнамі, вбивши з цією метою людину, яка о п’ятій ранку вкидала листа до поштової скриньки. А та людина виявилась лікарем, який ішов до лікарні. Чарівне дитятко, — промовив Джеррі, і мені здалося, що він хоче вмістити у свої слова всю ту зневагу та ненависть, які відчуває до неї, але надто великі його почуття. — Затіяла війну під носом у Ліндона Джонсона, підірвавши поштове відділення в магазині. Містечко таке крихітне, що пошта містилася в магазині — просто віконце в кінці залу, два ряди абонентських скриньок, от і вся пошта. Купуєш марки там, де мило, порошки і всяка всячина. Старомодна Америка. Сеймур прийняв цю старожитність. А дочка не прийняла. Він вирвав дівчину з реальності, а вона її повернула. Брат гадав, що, забравши сім’ю до Олд-Римрока, він захистить її від життєвих складнощів, але дочка просто макнула його в гущу цих проблем. Вона примудрилася втиснути бомбу в поштове віконечко, але коли та бахнула, навернувся весь магазин. Разом із лікарем, який вкидав листа до скриньки. Бувай, стара добра Америко, привіт, реальний світе!

— Це якось пройшло повз мене. Я навіть не здогадувався.

— Шістдесят восьмий рік, тоді це ще сприймалося як дикість. Але люди вже змогли побачити, як виглядає божевілля. Всі ці публічні акції. Геть заборони! Влада безсила. Молодь казиться. Наганяє на всіх страху. Дорослі не знають, що з усім цим робити, вони просто розгублені. Це просто поодинчий акт? Чи назріває «революція»? Чи, може, це чиясь гра? Щось на взірець «поліцейських і злодіїв»? Що в біса діється? Діти ставлять країну на вуха, і дорослим починає відбирати розум. Але Сеймур на це не повівся. Він був із тих, хто знає, чого хоче. Він розумів, щось десь пішло не так, але ідеї Хо Ші Міна не прийняв, на відміну від пухкої дорогої доці. Як батько, він був ліберал і добряк. Король-філософ повсякденного життя. Виховував її, дотримуючись тої думки, що в стосунках з дітьми слід бути раціональним. Усе дозволяється, все вибачається — і це її бісило. Люди не люблять визнавати, що їх дратують чужі діти, але з цією дитиною все було просто. Вона була самовдоволеною нікчемою — паскудна вдача, і то змалку. Послухай, в мене теж є діти, їх у мене хоч греблю гати, я знаю, що таке підліток. Самозакохана чорна діра, в яку влізе все. Але одна річ — роз’їстися, одна річ — відпустити довгі патли, одна річ — слухати свій рок-н-рол на всю котушку, та зовсім інша — перейти межу і пожбурити бомбу. Такому злочину не може бути виправдання. Після бомби брат уже ні міг повернутися до звичного життя. Бомба його підкосила. Скінчилося його взірцеве існування. Вона домоглася свого. За це вони тримали зуб на нього — дочка та її гоп-компанія. Він так пишався своєю щасливою долею, і вони його за це ненавиділи. Якось ми всі зібралися у них на День подяки: мамуня Двайр, Денні, молодший брат Дон із дружиною, всі Левови, наші діти — всі-всі, — і Сеймур підвівся, щоб виголосити тост: «Я не набожний, але коли я озираю цей стіл, то розумію, що на мене ллється якесь світло». Вони зі шкури пнулися, щоб йому насолити. І таки насолили. З таким самим успіхом ця бомба могла бахнути в його вітальні. Понівечили вони його неймовірно. Страшенно. Він у житті не мав нагоди себе запитати: «Чому все саме так, а не інакше?» Та й чого б йому цим перейматися, коли завжди все було пречудово? Чому все саме так, а не інакше? Запитання без відповіді, але до того дня благословенний Сеймур навіть не знав, що існують такі запитання.

Чи вже доводилося Джеррі колись стільки говорити про брата і його життя? Мені не спадало на думку, що нелюдська рішучість, зібрана в цій дивній голові, взагалі не дозволяла йому розпорошуватись на всі ці проблеми. Зазвичай, чужа смерть