Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сестри крові 📚 - Українською

Читати книгу - "Сестри крові"

419
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сестри крові" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 89
Перейти на сторінку:
з хвилину, передаючи одне одному холод і тепло. Я відчувала, що моя долоня починає впрівати, але не важилася її висмикнути, аж поки це не зробила королева. Її обличчям блукала загадкова усмішка, вона налила собі повний келих вина й задумливо пила.

— Зараз мої війська облягають Прагу, — промовила вона. — Імператор Рудольф зібрав чудову бібліотеку, хоча й у мене не гірша. Але в нього є окремі рідкісні раритети, які не дають мені спокою. Я хочу здобути «Біблію диявола» і «Срібний Кодекс». Ви, часом, нічого не чули про «Біблію диявола», створену в Лємберґу в Бернардинському монастирі?

— Легенди про неї ходили віддавна. Але, наскільки мені відомо, її не знайшли. Хоча багато хто шукав.

— Та ні, вже знайшли. І вже нею зацікавився папа. Не сумніваюся, що його жадібні руки простяглися туди. — Несподівано королева подивилася на мене уважніше й запитала: — А які у вас стосунки з чоловіками?

Я стенула плечима.

— Зараз жодних. Я мала любовну пригоду ще в університеті, коли мене один зі студентів застукав у купелі. Щоб він не видав мене, я віддалася йому. Ми стали коханцями. Не скажу, що мені це не сподобалося, але він став мене шантажувати, і я його, спровокувавши на дуель, заколола. Потім я переспала ще з двома-трьома, але це було давно.

— Заколола? Браво! — Королева засміялася своїм грудним голосом. — А як ви ставитеся до фривольної літератури?

— Мені все цікаво. Звісно, я читала й «Декамерон», і «Гептамерон», і ще багато чого.

— А чи чули коли-небудь про П’єра де Брантома[24]?

— Ні. Хто це?

— Французький письменник, помер ще в 1614 році. Він написав дуже розпусний твір «Житія галантних пань», у якому зібрав різні плітки з життя королівського двору. Його ще не видали, але мені зробили каліграфічну копію з рукопису. Я вже прочитала й охоче поділюся з вами. Якщо ви не проти, зачитаю свій улюблений уривок. Ось...

«Траплявся сила білоголов, жи бувают такі худі та бідні на тіло, висохле й кістляве, що нічого не можут показати, іно самі маслаки. Про їдну таку пан єпископ з Цистерону кпив, що більше задоволення спати з полапкою на пацюків з латунного дроту, аніж з нею. Сказав також їден гідний шляхтич, жи мав справу з поважною пані: „Я ся кохаю в м’ясі, а вона має самі кості“.

Приховуючи свою худизну, деякі білоголові примощуют собі до задків малі подушечки, жиби не муляли їм їхні кістки, кгди сядут на тверде, а також носят майстерно пошиті з атлясу пантальони, набиті паклею, так, що хтось, кгди їх мацне, то знайде саме добре й подумає, що то їхня прирідна туша.

Я чув про їдну велику пані, яка хутром так обросла, жи була кудлата й на грудях, і на животі, і на плечах, а насподі, як той вепр. Але й жагуча, як дика кицька.

Перса теж бувают ріжні. Їдні мают шкіру гусячу альбо як в обскубаного шпака, шершаву, інші мают вим’я опалі, що звисают, як у корови.

А кгди спуститися нижче, то там теж буває ріжне. Їдні мают там волоссє зовсім не кучеряве, а рівне, жи звисає, як вуса сарацина, а їднак не стрижут собі нікди сього руна й радо його носят. На се навіть приказка є: „Дорога мощена, а піхва кошлата зручна, щоби скакати“.

Я чув про іншу гарну пані, яка мала там таке довге волоссє, жи заплітала в нього єдвабні стяжки, які прив’язувала до стегон, і в такому вигляді ся показувала іноді своєму чоловікові й своєму коханцеві. А жи сама не могла виконати таку кунштовну[25] працю, то помагала їй в сьому служниця, яка усім про сесю чудасію розповідала.

Інші мають піхву таку велику, простору й широку, жи можна б її взяти за яскиню Сибілли. Я чув про деяких, і то не простих пань, которі мают такі піхви, що й кобила такої не має, а тому ріжними штуками ся намагают звузити сесі ворота, та, на жаль, після двох-трьох разів та сама широчінь ся відновлює.

Їдній такій гарній пані наш король дав прізвисько „штири морґи піхви“, така була в неї велика й широка, бо не раз за свого життя дала її виміряти ріжним геометрам. Вона також намагалася звузити свою яскиню, але врешті занехала й зважала вже лиш на те, щоб добирати найгрубіші калібри.

Інші мают у піхвах такі довгі губи, що аж висят, наче гребінь півня. Я чув від небіжчика пана Рандана, кгди раз зібралася компанія добрих товаришів при дворі, то не знаючи, чим би ото ся зайняти, вирішили піти попідглядати, як дівчата цюняют, і ся сховали у виходку під сподом. І от їдна, присівши при самій дощатій підлозі, мала такі довгі варґи, жи проникли вони через шпари так, жиби не збрехати, на довжину пальця. — Читаючи це, королева не стримувала свого потужного реготу. — І ось пан Рандан, прихопивши товсту голку, пробив майстерно сесі варґи до дошки, а дівчина, відчувши заштрик, враз підскочила й порвала їх так, що з двох половинок, які мала, зробилося чотири, які звисали фарфоцлями, наче медуза. Нема що й казати, якого болю зазнала їхня господиня і як розгнівалася. Опісля пан Рандан оповів усе королю Генріху, і той теж добряче повеселився».

Вона буквально душилася зі сміху, хоча мені зовсім не було смішно, бідна дівчина, думала я, але, щоб не розчаровувати королеву, я намагалася не виявляти своїх емоцій, бо загалом плітки Брантома були цікаві й відображали настрої і звичаї французької шляхти, від якої італійська, яку я більше знала, геть не відрізнялася, що, зрештою, і відбито в творах Джованні Бокаччо, Франческо Каттані[26], Поджо Браччоліні[27], Аньоло Фіренцуоли[28] й інших. Однак я не розуміла, навіщо мені королева це читає, якщо вже вирішила подарувати цей манускрипт. Але небавом усе стало зрозуміло, коли ми, вже доволі п’яненькі, сиділи мовчки. Бо після того цитування вона замкнулася і лише пила вино, дивлячись у нікуди. Я їй не заважала. Врешті вона промовила:

— Вже пізно. Гадаю, ви переночуєте в мене?

Я знизала плечима.

— Якщо ваша ласка.

Вона задзвонила у дзвіночок, і вбігла фрейліна.

— Купіль готова? — запитала королева.

— Так, моя пані.

— Добре. Ви всі вільні до ранку.

— А-а... — зам’ялася фрейліна.

— Ні, — відрізала королева. — Я сама роздягнуся. — Потім,

1 ... 22 23 24 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сестри крові"