Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Втрутився хтось з послів? – перебила я ельфа.

– Ні, – заперечно хитнув головою Рані. – Хтось вирішив отруїти батьків, про що твоя бабуся одразу ж і заявила. Щоправда, делегація миттєво перекрутила усе на свій лад: мовляв, насправді це їх хотіли отруїти. Аконіту миттєво забрали в поліцію. Під закляттям достовірності стало відомо, що вона не причетна до отруєння.

– Отруйника знайшли?

– На жаль. Досі невідомо, кого насправді хотіли отруїти.

– Шкода… – я задумалася. – Наскільки я пам’ятаю з уроків історії, війни не було, так? Отже, вдалося укласти мир?

– Мій батько залишився на Королівській Раді. Завдяки спільним зусиллям, було оголошено перемир’я.

– Але чому не могли надіслати магофлая чи магоптаха з оголошенням війни? Це ж менш затратно! І чому не скористалися порталом?

– Тому що війни розпочинаються у два способи: до країни, якій оголошують війну, прибувають посли, які вирішують низку питань та претензій. Іноді такі перемовини тривають до декількох місяців. А є ще загарбницький спосіб. Коли рано-вранці нападають на країну і кров ллється ріками…

– Але Ріласс входить до складу Лартіони!

– Ти пропускала уроки історії, – м’яко покартав мене ельф. – Це зараз, а тоді – ні.

– Може й так, я багато чого не пам’ятаю з уроків історії. Я планувала рахувати прибутки в корчмі та вміти порозумітися кількома фразами з відвідувачами інших рас. Щоправда, як виявилося, схильності до мов у мене немає. Що ельфійська, що ороча виявилися занадто складними, але, лаятися гномською вмію, – я кинула короткий погляд на Рані, той лише усміхнувся кінчиками губ. – Знаю тільки загальнодержавну.

– В академії доведеться вчити мови з другого витка. Це обов’язкова програма, – повідомив ельф.

– Давай залишимо мови. Треба, значить, буду. Скажи, а посли взагалі ж користуються магофлаями?

– Усе залежить від важливості справи.

Я згадала полуорка. Ойхільд чекає рішення Еріка Другого не один тиждень, а той не поспішає з відповіддю. Кхибра сумує. Може, запросити Ойхільда сюди? А якщо раптом його викличуть до палацу, а його не виявиться в Ситові? Хто будуватиме портал? Не будемо ж ми бігати як маленькі діти: «Пане ельфе, побудуйте нам портал, ну будь ласка!» Ні, до всього, не варто зловживати гостинністю ельфів.

– Рані, а як бабуся могла знати, що там отрута? – Десь у глибині душі промайнула здогадка, але я вирішила уточнити, раптом скаже?

– У кожного мага – свій дар, яким він відрізняється від інших. Навіть у стихійників: крім приборкання стихії вони можуть ще дещо. Хтось розпізнає таємні знаки, залишені іншими магами. Хтось уміє читати думки, як Іггірія, а хтось, як твоя бабуся – розпізнавати отруту. Навіть мікроскопічні частки отрути Аконіта бачила магічним зором.

Я слухала як зачарована. Моя здогадка не підтвердилася. Я думала, що бабуся привчила себе до отрути. А виявляється – у неї був особливий дар.

– А що стало з нею після того, як її відпустили?

– Їй запропонували посаду шеф-кухаря, бо Фізаліса стратили, запідозривши в державній зраді.

– Але чому його не допитали під закляттям достовірності? Це ж несправедливо!

– Допитували. Але він опинився під іншим закляттям, яке не дало нічого розповісти. Нещасний лише беззвучно плакав. Леонідій був занадто злий і, не дочекавшись архімага, стратив нещасного.

– Який жах! – я прикрила долонею рот. – І після того, що сталося, ніхто не спробував дізнатися ім’я справжнього злодія?

– Чому ж, намагалися. Але магічних слідів не було. Якщо хтось і підсипав отруту, а Фізаліс це випадково побачив, то цей невідомий швидко замів сліди. Закляття беззвучності доступне сильним магам, а не адептам. Архімаг Карліан Ясноокий довго шукав винного, але всі сліди обривалися на кухні.

– Кухарів теж допитували?

– Звичайно. Тільки це нічого не дало. Ніхто нічого не бачив і не чув. Стороннім входити на королівську кухню заборонено. Та й біля входу стоїть варта.

Ельф помовчав, збираючись із думками.

– Аконіта відмовилася працювати в палаці. Леонідій розлютився: їй випадала рідкісна нагода та честь зробити кар’єру, але вона не оцінила широти королівського жесту. Леонідій негайно наказав їй покинути столицю. І заборонив з’являтися в Ситові. Так вона влаштувалася в Курчавому. І присвятила все життя «Гнутій підкові».

– А як же дід?! Розкажи мені про нього! Чому він не заступився за бабусю? Вона ж чекала дитину!

Емоції зашкалювали. Як міг дід не підтримати бабусю? Чому він не пішов до короля і не заступився за неї?

Ельф зітхнув, погляд його похмурішав.

– Про нього якось іншим разом. Я не готовий зараз говорити про твого діда.

– Рані, він... він був тираном? Він бив бабусю? Або...

– Що ти вигадуєш, Руто?! У тебе занадто бурхлива фантазія! – обурився Скріраніель.

– Добре, домовилися, поговорімо про нього іншим разом! – Я благально склала руки човником на грудях: – Розкажи про моїх батьків! Хоч трохи! Я маю право знати!