Читати книгу - "Поряд з тобою, Ірен Вастро"

Прокинувшись починаю сумніватися в своєму виборі, доки не чую голоси з кухні:

-Навіщо ти прийшла?- запитує Артем.

-Бо схотіла побачити. – каже Руслана.

-Коли я лежав в лікарні ти про мене не згадувала, а зараз схотіла побачити?!- каже Артем.

-Так. Артеме, я не вагітна.- каже Руслана.

-Що? Та я своїми вухами чув, що ви говорили під час заручин! Ти мене за дурня маєш!- каже Артем.

-Тест був помилковим. Сьогодні я була в лікаря і він мені сказав, що я не вагітна. Просто якийсь збій. Маю трохи пролікуватися і все. А ще я зрозуміла, що не переставала тебе кохати.- каже опускаючись на коліна та беручи його руки в свої.

-А як же Семен? – питає Артем.

-Я йому вже все розказала. Ми розійшлися. А я хочу бути з тобою.- каже вона та цілує Артема, в той час як він наче завмер.

Не хочу бачити більше. Хутко вдягаюсь та вискакую з квартири. Викликаю таксі та їду додому.

-Лео, привіт.- кажу йому в слухавку.- Давай сьогодні ввечері зустрінемось?- питаю я.

-Привіт. Добре. Де?- запитує Лео.

-Давай в мене о 8. Я приготую святкову вечерю.- кажу  йому.

-Добре, кохана. Чекатиму вечора з нетерпінням.- каже він і я вимикаюсь.

-Зупиніться біля супермаркету.- кажу таксисту.

Зупиняємося, йду за покупками для вечері. Приїхавши додому готую смакоту та шукаю в гардеробі гарну сукню. Роблю зачіску та макіяж. Дивлюся час на телефоні і бачу купу пропущених від подруги. Здається я не вимкнула беззвучний режим, бо мої думки були далеко. Що я відчувала? Я відчувала біль, душевний біль, який ставав сильнішим, коли я перекручувала в голові вранішню сцену Руслани та Артема. Я розуміла, що мене не просто вона зачепила. Все-таки я в нього закохалася! Через те мені так і боляче! Я впевнена, що тепер він буде з тією, кого безмежно любить.  А я намагатимусь стати щасливою з Леонідом. Телефоную подрузі, щоб вона не приїхала сюди.

- Так, Жанно.- намагаюсь говорити щасливим голосом.

-Ти де поділася? Я прокинулася, а тебе немає.- каже подруга.

-Маю побачення зі своїм нареченим, тому поспішала.- кажу я.

-Ясно. У нас тут новини. Руслана приходила миритися. Сказала брату, що не вагітна. Тест був помилковим. Сказала, що кохає, та хоче почати спочатку.- каже подруга.

-А він? Що він їй сказав?- питаю з завмиранням серця.

-Артем сказав, що має подумати.- каже вона і видихаю.- Мені чомусь здалося, що він  сумнівається. Звісно зраду пробачити складно.- каже подруга.

 Чую дзвінок у двері.

-Гаразд, Жанно. Вже Лео прийшов. Давай завтра поговоримо.- кажу я.

-Добре. Гарного побачення.- каже подруга вимикаючись.

Відкриваю двері і бачу гарний букет квітів. Приймаю його з рук та отримую палкий поцілунок від Леоніда.

-Проходь.- кажу пропускаючи його в квартиру, коли поцілунок закінчується.

Заходить  та роззувшись, проходить до кімнати.

-Як смачно пахне. Мені пощастило з дружиною, бо вона прекрасно готує.- каже хлопець, відкорковуючи вино, яке приніс також з собою.

-Як минув твій день?- питаю я.

-Без тебе сумно. Я дуже хочу швидше поїхати за кордон, щоб ми жили разом, і я б кожен ранок зустрічав з тобою.- каже Леонід, підходячи та цілуючи мене.

-Добре.- кажу я відходячи від нього.- Давай скуштуємо вечерю.- кажу я починаю накладати на тарілки мої старання.

Вечеря минає нормально, незважаючи на те, що Леонід розповідає свої плани на майбутнє, які чомусь мені не подобаються.

-Злато, я дуже радий, що я тебе зустрів!  Я тебе дуже люблю.- каже хлопець закінчивши вечерю та підходячи до мене ближче.

Цілує ніжно в губи, а я мимоволі порівнюю його поцілунок з поцілунком  Артема. І поцілунок останнього був набагато солодшим та пристраснішим, ніж Леоніда. Поцілунок затягується, і добре, що лунає дзвінок мобільного мого нареченого.

-Алло. Так. Але … Добре, я постараюсь.- каже і вимикає мобільний.

-Хто дзвонив?- питаю з цікавістю.

-Це по-роботі. Я маю їхати завтра вранці. Терміново. А ти приїдеш, коли буде готовий твій паспорт.- каже він.

-Гаразд.- кажу я, видихаючи.

-Нічого, це кілька днів, а потім ми будемо разом. Я все приготую там для нас і буду тебе чекати.- каже цілуючи та обіймаючи. – А зараз нажаль мушу їхати.- каже та йде на вихід.

-Гарної поїздки. Тебе провести?- питаю в дверях.

-Не потрібно. Відпочивай. Нам вже скоро не доведеться розлучатися.- каже та знову цілуючи  йде.

-Щасливої дороги!- кажу вслід і закривши двері квартири, втомлено сідаю на стілець в коридорі.

****

Минає декілька днів. Паспорт вже готовий і я завтра я вже їду. Увечері до мене приходить Жанна.

- То ти вже речі зібрала? Я буду за тобою сумувати.- каже вона.