Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Джекпот, Анна Харламова 📚 - Українською

Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джекпот" автора Анна Харламова. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 38
Перейти на сторінку:
Глава 23

*******    *******     *******    *******    *******

   Вікторія перебирала пальцями по-малесеньким завиткам на міцних грудях Дмитра, перебуваючи у солодкій млісті. Дмитро в той самий час, погладжував її оголену спину, проводячи пальцями донизу, а потім, повертаючись до потилиці. Вони були солодко знесиленні від шаленого кохання та емоцій, якими вони нагороджували одне одного, ще декілька хвилин назад.
   Він повільно опустив очі, і його погляд намацав щось смачне, та налите з кораловим пуп’янком, який і досі збуджено дивився вверх. Дмитро усміхнувся і помінявся з нею положенням… тепер він лежав на боці, а вона на спині. Його пальці торкнулися лінивого… задоволеного соска, який напружився від доторку. Він томно обводив її окружність пальцем, дивлячись, як груди Вікторії набухають від пристрасті, яка знову оживає всередині.
   — Ти неймовірна… Твої груди… животик… трикутничок… М-м-м… — Він облизав губи. — Я так полюбляю тебе куштувати…
   — А… я тебе… — Її щічки запалали, згадуючи, що вона робила з його тілом.
   — І це було неймовірно. — Його очі зустрілись з її, і він широко усміхнувся.
   — Можливо це було трохи…
   — Що? — Він примружився, дивлячись на її сум’яття.
   — Незграбно. — Вона сором’язливо забрала погляд.
   — Вікторіє… подивися на мене. — Дмитро провів долонею по її розчервонілій щічці.
   Вікторія нерішуче підняла погляд.
   — Дмитре…
   — Вікторіє, те, що ти мені подарувала – було неймовірним. Я гадав, що збожеволію від тих почуттів та відчуттів, які мене переповнювали, коли твій спокусливий ротик… — Він облизав пересохлі губи, і зловив задоволений погляд Вікторії. — Виробляв дуже… дуже непристойно-солодкі речі… — Дмитро узяв її долоню і поклав на свою плоть, яка пробуджувалася від згадки про її уміння.
   Вікторія закусила губу, щоб стримати божевільно-радісну усмішку, проте, її очі все одно її видавали.
   — Тоді…
   — Що?
   — Ми це повторимо і не раз… — Її очі заблищали і стиснули його плоть в своїй жмені.
   — О, Господи… — Він знову облизав губи.
   Вікторія відпустила його плоть, і обхопивши обличчя Дмитра долонями, притягнула для поцілунку. Їхні губи дарували одне одному ніжність та несамовиті миті пристрасті.
   Ледь дихаючи, вони подивилися одне на одного.
   — Я зголодніла. — Вікторія усміхнулась.
   — І я. — Підсунувши столик, він всівся, і подавши руку Вікторії, допоміг сісти їй. — Ти, як завжди, навіть з простих продуктів можеш зробити шедевр! — Він дивився на канапки, фрукти та вершки.
   — З простих продуктів?! — Вікторія засміялась. — Нічого собі!
   Дмитро зрозумів, що ляпнув, і прокашлявшись, промовив:
   — Я ж так кожен день харчуюсь. — Вдавано засміявся він, і його сміх підхопила Вікторія.
   — Ага. — Вона узяла канапку, і відкусивши шматочок, промуркотіла від задоволення.
   Дмитро задивився на неї. Богиня. На ній вже були лише панчішки та пояс, все інше вони позбулися в процесі бездоганного поєднання. Її груди манили торкатись, а коралові соски куштувати на смак. Животик, м’який та ніжний… Він опустився поглядом нижче, зупиняючись на темних прядках спокусливого трикутничка, між яким заховане задоволення.
   Вікторія простежила за його поглядом, і тільки зараз зрозуміла, як виглядає. Узявшись за ковдру, вона хотіла прикритись, але рука Дмитра не дозволила цього зробити.
   — Е-е-е ні… Не ховай від мене те, що належить мені. — Він наполегливо проговорив, попри те, що усміхався, як задоволений кіт.
   — Пошляк! — Засміялась вона.
   — Не буду сперечатись. Біля мене сидить розпусна богиня, яка кожного разу дивує мене, своєю гарно прихованою пристрастю. — Він торкнувся її соска, який виказував збудження, від його безсоромних натяків.
   Вікторія узяла канапку, і всунула її у рот Дмитра.
   — Смачного!
   — Я надаю перевагу десертику з вершками… — Проковтнувши канапку, мовив Дмитро.
   Він узявся за баночку з вершками, і натиснув на дозатор, над її персами. Невагома пінка прикрасила її сосок. Дмитро нахилився, і припав до її грудей, всмоктуючи та пестячи її, він почув задоволене зітхання Вікторії.
   — М-м-м…
   — Смачно. — Задоволено усміхнувшись, він сказав: — Обов’язково пограємося з цією річчю… обов’язково…
   Вікторія і досі тремтіла від того, що щойно виробляв його язик. Пуп’янок поблискував від його вологого язика, а прохолода – зробили його геть твердим.
   — Обов’язково… — Ледь вимовила вона.
   Його очі спалахнули від її підтвердження.
   — Слухняні дівчатка… завжди отримують подарунки. — Широко усміхнувшись, він раптом запитав: — Про, що ти мрієш?
   Вікторія спантеличено подивилася йому у вічі. Знизивши плечима, вона промовила:
   — Чесно – не знаю. Зараз я тут і мені добре. Я кохалася з неймовірним чоловіком, якого кохаю… — Вона засміялась і додала: — Я біля прикрашеної ялинки, довкола романтика та свічки.
   Він дивився на неї, і не міг повірити, що йому так пощастило.
   Вікторіє, сподіваюсь ти зможеш сказати теж саме про мене, навіть коли дізнаєшся правду.
   — Ти неймовірна. — Він провів долонею по її обличчю. — Скажи… зараз, що б ти хотіла?
   — Я б хотіла, щоб в нашій квартирі теж була ялинка. Це так по-особливому, коли двоє людей прикрашають новорічне деревце. — Її очі засяяли, як в дитини, в якої допитується Святий Миколай, що вона хоче до свят. — А знаєш, що ми завжди робили з батьками та сестрою на Новий рік?
   — Що? — Він дивився у її сяючи очі, і уважно слухав.
   — Ми робили з тканини та ковдр, - намети. Прикрашали їх вогниками і проводили там дивовижні миті. — Вона широко усміхнулась, а в її очах забриніли сльози щастя. — Це було гарно.
   — Не сумніваюсь. — Дмитро нахилився і ніжно поцілував її. — Тобі так мало потрібно… твоє бажання – це ялинка…
   — Мені і так добре. Я щаслива. — Вікторія сяяла радістю.
   — І я щасливий поруч з тобою. — Дмитро відчував, як в його серці бушує ураган, який підштовхує сказати правду, але він розумів, що це не те місце… і не час.
   — А ти про що мрієш? — Поцікавилась Вікторія, кусаючи канапку.
   — У мене є ти. Мрія – здійснилась.
   Вікторія розплилась в усмішці.
   — А ще… мрії є? — Вона читала його, як книгу.
   — Дещо є…
   — Що це?
   — Хочу такий будиночок. Де ми завжди будемо щасливі. — Це була правда. Він хотів розділити з нею щастя в цьому будиночку, який так для нього багато означає.
   — Я вірю, що колись у нас буде такий будиночок. — Вона нахилилась, і поклала голову йому на плече. — Дуже вірю. Тепер у нас є одна мрія на двох. — Тихо промовила вона.
   Ці слова були благословенням.
   — Одна мрія на двох… — Тихо повторив він, і його серце залоскотали почуття.
  
*******    *******     *******    *******    *******

   Ранок був неймовірно гарним. У віконце завітало сонечко, яке і розбудило закоханих, які невимовно та шалено дарували одне одному вночі хвилини кохання.
   До знемоги втомлені, і до непристойності щасливі, вони поснідали бутербродами та кавою, і поспішили заполонити коханням невеличку спальню. Вікторії вона видалась особливою, тут відчувалося кохання. Воно наче літало довкола, нашіптуючи щастя.
   Після другого… третього… четвертого сходження на Олімп, пара заснула в обіймах одне одного, так і проспавши до самісінького вечора.
   Прийнявши душ, повечерявши залишками вчорашнього бенкетування, вони одягнулися, та поспішили назад до міста, пообіцявши цьому будиночку, ще навідатись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 22 23 24 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джекпот, Анна Харламова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джекпот, Анна Харламова"