Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Технології суднобудування: у Середземномор’ї…

Домінування в морі — це також питання технологій. Під цим кутом зору, попри обмін досвідом і знаннями між Середземномор’ям і Атлантикою протягом Пізнього Середньовіччя, ці дві морські європейські традиції відрізнятимуться одна від одної через різні потреби та кліматичні умови у регіонах.

Галера

Галера є типом кораблів, який найкраще відображає середземноморську традицію суднобудування. Це військове судно з довгим, тонким та елегантним корпусом, яке навіть за наявності вітрил переміщується переважно за допомогою весел. У XVI ст. галера була близько 40 метрів у довжину, ширина становила 1/7 від довжини, вантажомісткість сягала сотні тонн, і вона вміщувала 150 гребців, а також екіпаж та численних солдат. Галера XVI ст. була найвищим досягненням у суднобудуванні за тисячу років. Галери християн і турків, що сходилися під час битви біля Превези (1538 р.), яка закінчилася перемогою мусульман, та у Третій битві біля Лепанто, коли перемогли християни, були прямими нащадками афінських і римських трієр та візантійських дромонів, що домінували в Середземномор’ї в за Раннього Середньовіччя. По суті, вони не надто відрізнялися від кораблів, що доставляли ахейців під стіни Трої. Техніка ведення бою була також схожою на античну. Під час морських битв у Середземномор’ї корабель противника найчастіше таранили та брали на абордаж. Подібні сутички між солдатами трапилися у битві поблизу Саламіна, так само як і у битві біля Егадських островах чи Лепанто.

Велика галера

Але якщо військовий флот країн Середземномор’я складався здебільшого з галер, то для торгівлі використовували зовсім інші види кораблів. Як транспортний засіб, особливо для перевезення дешевих товарів за співвідношенням «ціна—вага», галери виявилися дуже дорогими через численний екіпаж (що вже обмежувало автономність судна) та невелику ємність. Крім того, швидка, легка й відносно уразлива галера добре плавала лише у порівняно спокійних водах внутрішнього моря та за несильного вітру. Для плавання в Атлантичному океані та Північному морі знадобилися б кораблі, здатні витримати складніші погодні умови. Аби подолати уразливість галери і встановити прямий зв’язок із портами Північної Європи венеціанці створили торгову, або як її ще називали, велику галеру, що рухалася переважно за допомогою вітрил і була більш широкою та масивною. Звичайно, це не усувало геть усі проблеми та перешкоди, навіть якщо торгові галери застосовувалися й у 30-х роках XVI ст. Однак ще з епохи Середньовіччя в торгівлі використовувалися судна округлої форми та з вітрилами, які нагадували скандинавські коги. Ці кораблі були повільними й погано плавали під час штилю, зате були міцними та дешевими і добре витримували складні погодні умови.

…та в Атлантиці

Розвиток атлантичного суднобудування суттєво відрізнявся від середземноморського через складніші кліматичні умови. Океан буремніший, а видимість часто обмежена. Відповідно, і кораблі, що плавали водами Півночі, мали бути більш присадкуватими й міцними, характеризуватися більшою осадкою і ще вищим бортом над рівнем моря. Однак і Північні води мали особливості, які спрямовували прогрес технологій у необхідне русло. Насамперед це були сила та регулярність вітрів, що давали змогу ширше застосовувати вітрила під час подорожі — як квадратні вітрила, аби повною мірою використати вітер на кормі судна, так і латинські трикутні, для отримання підйомної сили й плавання проти вітру. Головною перевагою цього стало зменшення кількості екіпажу, а отже, транспортних витрат. Крім того, здається, кораблі на півночі показали себе більше готовими до сприйняття певних нововведень, одне з яких, можливо, походить із Китаю: на кормі замість традиційного бічного весла стали розміщувати штурвал. Наявність штурвала на кормі була дуже важливою для керування кораблем у буремних водах і, мабуть, тому не дивно, що корабель із штурвалом був зображений на ганзейських печатках.

Регулярні вітри

та штурвал

на кормі

Ког

Отже, атлантичні кораблі краще плавали в морі, були дешевшими через меншу кількість екіпажу й придатними не лише для перевезення вантажів та риболовлі у відкритому морі, а й для плавання до берегів Терра Нова і тривалих подорожей з дослідницькою метою, що вимагало більшої автономії, особливо з огляду на той факт, що поряд немає безпечного місця, де можна поповнити запаси їжі та води. Проте атлантичне суднобудування має й інші переваги. Передусім це доступ до таких недорогих стратегічно важливих матеріалів, як деревина для корпусу та щогли. Корабель ког, створений у XII ст., довго плавав у Північних морях, але у XV ст. його місце посіла карака — також великий корабель округлої форми, але з більшою кількістю щогл і вітрил. Це судно було більш маневреним, ніж ког, і завдяки схожій структурі, але меншим розмірам карака разом із каравелою були головними героями першого акту дослідницьких подорожей і відкриттів.

Нові

голландські

кораблі

Однак і у європейських морях та у всьому Середземномор’ї моряки з півночі мали перевагу як у торгівлі, так і у військовій справі. Карака «Великий Гаррі» з вантажомісткістю в тисячі тонн та сімома сотнями людей екіпажу був одним із найбільших кораблів своєї епохи, поки в останньому десятилітті XVI ст. не з’явилися англійські та голландські кораблі, завантажені пшеницею з Центральної та Східної Європи. Це стало ознакою того, що середземноморський флот втрачав свої позиції. У наступному столітті голландські кораблі будуть у флотах Венеції й Генуї, а також у піратів.

Обладнання як у більш широких і масивних кораблів з півночі, легкість у встановленні вогнепальної зброї як на баку судна, так і на кормі — усе це було неможливим для оснащених веслами галер. Таким чином, у XVI ст. вітрильні судна з півночі стали новим типом військових кораблів завдяки вдосконаленню артилерії й розробленню меншої й легшої вогнепальної зброї, яку можна було б використовувати під час плавання.

Навіть в інших частинах Середземномор’я розпочалися зміни. Під час битви біля Лепанто переважання вогнепальної зброї на кораблях флоту Священної ліги, гармати на важких трищоглових галерах з Венеції й піхотинці з аркебузами на борту — усе це вирішило перебіг війни: «Турецькі стрілки — писав один із командувачів християнського війська — не