Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Вогнева міць:

гармати

й вітрила

Вогнева міць стає важливішою за силу удару. Моряки вже не намагаються за допомогою різноманітних маневрів протаранити корабель супротивника, а мають на меті знищити його на відстані чи принаймні знерухоміти, збивши щоглу. Типовим військовим кораблем, поширеним в Атлантиці у XVI ст., був галеон — він був більш легким та маневреним порівняно з каракою, але не мав подібної будови й оснащення.

Революція внаслідок використання гармат на вітрильних кораблях стала однією з причин успіху освоєння океану серед таких країн Європи, як Іспанія і Португалія, та серед країн Азії, де також є досвідчені конкуренти у військово-морській справі. У 1509 р., по суті, саме португальська морська артилерія завадила володарям Індії та мамелюкам з Єгипту, яких підтримували венеціанці, витіснити новоприбульців з Індійського океану. У лютому 1509 р. завдяки потужній артилерії невеликий флот португальців, який налічував менше 20 кораблів, переміг флот мусульман, де було понад сотня суден.

Битва біля Діу є менш відомою серед таких масштабних морських баталій XVI ст., як битва біля Лепанто чи знищення Непереможної армади, однак має важливіші наслідки. Вона утвердила присутність португальців у Азії та створила можливість для подальшої експансії Європи. І це також підкреслює те, що Європа мала певні переваги у веденні морського бою і майстерно й рішуче їх використовувала.

Португальці

в Азії

Безсумнівно, було би перебільшенням стверджувати, що протягом XVI ст. португальці повністю домінували в Індійському океані. Однак їм справді вдалося частково забезпечити військовий контроль над морським простором. І цей контроль був необхідним для самого існування їхньої «імперії», адже, якщо дивитися під суто економічним кутом зору, то маршрут, прокладений біля мису Доброї Надії, не надавав очевидних переваг над уже усталеними маршрутами через Червоне море чи Перську затоку. Таке систематичне використання морських сил було необхідною умовою нав’язати свою присутність в Азії та прокласти новий «шлях спецій», який проходив через мис Доброї Надії.

Для Іспанії також був украй необхідний контроль над морськими шляхами. Врешті-решт, після 1580 р. Філіпп ІІ, ставши королем Португалії, об’єднав у своїх руках дві Піренейські імперії. У 1564—1565 рр. Міґель Лопес де Легаспі та Андрес де Урданета, подорожуючи на так званих Манільських галеонах, проклали маршрут із західного узбережжя Мексики до Філіппін, названих на честь Філіппа ІІ, і таким чином зробили можливими регулярне сполучення між Америкою й Азією. Імперія Філіппа ІІ була першою у світі імперією, що простягалася на чотири континенти, три океани та 360 градусів довготи: від Лісабона до Макао на схід і від Севільї чи Кадіса до Маніли на захід.

Філіпп ІІ

та перша світова імперія

Перевезення

рабів

Щодо Атлантичного океану, то й іспанці, і їхні супротивники французи, англійці та голландці чудово усвідомлювали, якою мірою (особливо у другій половині XVI ст.) сила, а отже, і військова та політична міць Габсбурзької імперії залежали від безпеки галеонів, що везли срібло з бездонних шахт міста Потосі. Водночас життєздатність іншого сектору, а саме американської колоніальної економіки й місцевих плантацій (особливо цукрових), залежала від зростаючого потоку рабів з Африки. І знову йдеться про перетин Атлантичного океану. Охорона іспанських галеонів у океані є доволі потужною, але не неприступною. Англійці, голландці та французи також зуміють долучитися до работоргівлі — іноді за сприяння іспанських плантаторів, що потребували робочої сили, а іноді й за допомогою гучних нападів. Наприклад, Френсіс Дрейк захопив іспанський караван, що перевозив срібло й дорогоцінності через Панамський перешийок, або було захоплено окремі з найважливіших колоніальних міст Іспанії, такі як Картахена та Санто-Домінго.

Розгром Непереможної армади і нові володарі моря

Голландія

та Англія

У Європі контроль над морем також необхідний для посилення позицій Габс­бурзької Іспанії, хоча насправді він потрібен задля виживання самої імперії, територія якої розпадалася на шматки. Починаючи з 60-х років XVI ст., води Ла-Маншу та Північного моря, що були основним маршрутом зв’язку з Фландрією, були доволі-таки небезпечними через повстання. Голландські та англійські корсари й французькі гугеноти — guex, «морські голодранці», які тепер мали базу в Англії і заручилися не надто прихованою підтримкою королеви Єлизавети І (1533—1603), становили загрозу для цього життєво важливого морського шляху. Саме завдяки ним Голландія стала незалежною країною.

Посилення протестантських держав

У 1588 р. Філіпп ІІ вирішив докласти виняткових зусиль і покласти край голландським повстанцям разом із їхньою покровителькою Єлизаветою. З різних портів Іспанії та Португалії зібрали кораблі й організували флот, який нараховував 130 галеонів із близько 25 тисячами людей екіпажу, серед яких були моряки й солдати. Згідно з планом, флот мав безпечно висадити могутнє військо кардинала Алессандро Фарнезе (1545—1592) в Англії. Відповідно, й успіх іспанців залежав від здатності флоту контролювати води Ла-Маншу. Проблема полягала в тому, що вороги Іспанії мали обмежену, проте вирішальну перевагу в плані мореплавної техніки та морської артилерії. Причиною поразки іспанського флоту були не лише недосвідченість їхнього власного командира — герцога Медини-Сидонії, і здібності Френсіса Дрейка (1542—1596) та Мартіна Фробішера (бл. 1535—1594), а саме технічна перевага англійських кораблів й артилерії, так само як і десять років тому кораблі й артилерія християн вирішили перебіг битви у Середземномор’ї. Іспанський флот здебільшого був оснащений невеликими гарматами, призначеними для ураження піхоти й моряків на кораблях супротивника, однак потужність і далекобійність британських гармат та маневреність їхніх кораблів не давали змоги іспанським кораблям навіть наблизитися і завдати удар.

Знищення Іспанської армади було свого роду помстою за битви біля Діу та Лепанто. В останній частині XVI ст. відбувся перелом у воєнно-економічних відносинах між південною католицькою Європою та протестантськими державами на користь останніх.

Піратство і напади корсарів

Нечіткі

кордони

Потік