Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

багатств з Америки й Азії та воєнно-політичні перегони між європейськими країнами в XVІ ст. сягнули по-справжньому світового масштабу і стали причиною розвитку певної форми морських битв, які вже не були новиною: піратства і нападів корсарів. Пірати — це ті, хто грабує кораблі й атакує прибережні поселення заради лише власної вигоди. По суті, це звичайні злочинці. Корсари ж діють від імені та з дозволу певної держави. Їхня справа — морська партизанська війна або, можна навіть сказати, нетрадиційна економічна війна. Як у XVI, так і в XIX ст. вони були найулюбленішим інструментом сил, які ще не мали можливості відкрито кинути виклик господарям моря.

У теорії різниця між ними відчувається, а на практиці — ні. Серед усіх шукачів пригод, що наводнили Карибське чи Середземне море, не так уже й легко відрізнити простих піратів чи буканьєрів10 від справжніх корсарів, яким було видано оригінальне lettre de course — каперське свідоцтво. Таких людей, як де ла Марк — капітан мультинаціонального протестантського флоту, що діяв у Ла-Манші від імені Вільгельма І Оранського, можна з упевненістю назвати справжнім корсаром. Нападами корсарів також можна назвати діяльність лицарів Святого Стефана — лицарського ордена, який створили Медичі, лицарів Мальтійського ордену, та напади мусульман у Середземномор’ї. Не такою зрозумілою є логіка варварських корсарів, що тісно співпрацювали з Оттоманською Портою і чиї капітани час від часу приїжджали до капудан-паші або до адміралів турецького флоту. Однак у цьому випадку чітко простежуються фінансовий мотив і стрімке процвітання Алжиру — однієї з найголовніших столиць варварського світу, демонструючи успіх такого союзу.

10 Буканьєри (від англ. buccaneers) — пірати, що грабували колонії європейських держав (найчастіше іспанські, проте нерідко також французькі, голландські та британські) та торговельні й транспортні кораблі цих держав у районі Карибського моря у XVIІ ст. — Прим. ред.

На службі у корони

чи самі по собі

Політичні, фінансові чи навіть релігійні мотиви нерозривно пов’язані між собою. Звичайний пірат міг обирати потенційних жертв згідно зі своїми національними чи релігійними поглядами або держава могла офіційно заохочувати піратів і в мирний час, не пропонуючи офіційного політичного покровительства. Це більшою мірою стосується кар’єри таких персон, як Річард Хоукінс (бл. 1562—1622), його кузен Френсіс Дрейк чи Волтер Релі (1552—1618), котрі навіть за часів формального миру між Іспанією та Англією становили постійну загрозу для іспанських кораблів і поселень в Америці, діяли за згодою уряду королеви й часто навіть співпрацювали з ним.

Траплялося і навпаки, коли відомий корсар не поспішав когось грабувати, хоча був шанс отримати велику здобич. Однак навіть благочестивих лицарів Мальтійського ордену та лицарів Святого Стефана звинувачували в нападі на християнські кораблі.

Див. також: Людина і космос, с. 15;

Іспанія, с. 130;

Англія, с. 136;

Шляхи на суходолі та на морі, с. 236;

Технології, подорожі, мореплавство, с. 520.

Європейці на Сході

Мігель Готор

Упродовж XVI ст. серед усіх європейців саме португальці переважно подорожували на Схід. Мореплавці, торговці та місіонери діяли згідно зі своїми економічними інтересами та з метою поширення християнства.

Колонії і торгівля

Відповідно до договору, укладеному в місті Тордесільяс 7 червня 1494 р., першими європейцями, які досягли Сходу наприкінці XVI ст., були португальці. Згідно з цим документом, Іспанія відмовилася від усіх своїх територій, що розташовувалися на схід від 47-го меридіану на користь Португалії. Таким чином, приваблені американським золотом володарі Піренейських королівств обрали Атлантику, але втратили Схід.

Шляхи до Індії

та Китаю

Історія розширення на схід такої маленької європейської країни, як Португалія, є дуже короткою, проте насиченою: протягом століття вона переживає піднесення, кульмінацію і занепад. В основі дослідження і, як наслідок, — колонізації цього регіону, перебували торгівля та євангелізація. З одного боку, португальці сподівалися, що Схід є багатим на спеції — необхідні для консервації продуктів та надання стравам смаку й аромату, ціни на які на європейських ринках зросли на 60 % після того, як турки у 1453 р. захопили Константинополь; з іншого — вони плекали думку, що там живуть — за спиною в мусульман — християни, з якими можна укласти релігійний, політичний та військовий союз.

Протягом XVI ст. з метою створення колоній Португалія обрала два географічні напрями: головний вказував на Індію, другий — на Китай. У 1497 р. мореплавець на службі португальського короля Мануела І на ім’я Васко да Гама (1469—1524) доплив до мису Доброї Надії і, перетнувши океан, у травні 1498 р. висадився в індійському місті Калькутта. Через конфлікти з місцевими жителями мореплавець не зміг привезти очікуваний вантаж спецій, однак по прибутті його з тріумфом зустрічав королівський двір. Це трапилося не лише завдяки товарам, які йому вдалося привезти, чи кількох індійців, які за ним прямували, а насамперед у зв’язку з надією на майбутні багатства, котра посилилася після його повернення. Після того як Папа Римський дізнався про подорож, у 1500 р. король Португалії Мануел І Великий отримав титул «Володар територій, а також морських і торговельних шляхів у Ефіо­пії, на Аравійському півострові, у Персії та Індії». Наступного року у плавання вирушили два флоти: один під командуванням Педру Альвареша Габрала (1467?—1526?), який відкрив Бразилію, і Васко да Гами. Сутичка Васко да Гами з жителями Калькутти і подальше бомбардування міста миттю продемонстрували португальцям, наскільки складно спершу завоювати, а потім і володарювати на надто віддалених землях. Саме