Читати книгу - "Гнилоби, S Batura"

Після трагічних подій у Флористичному центрі Тетяна поїхала додому. Засмучена до неможливого вона розуміла, що роботу втрачено і попереду нові пошуки. Усю дорогу жінка згадувала жахливі кадри, і найбільше її хвилювало спопеління залізних конструкцій. 

«Такого не може бути, — думала Тетяна. — Це ж як треба постаратися, щоб таке і в потерть? Крім того, залізо плавиться, а тут пилюка». 

Запитань була ціла купа і мандраж не проходив до самого будинку. 

— Кому розкажи, не повірять. 

Жінка переступила поріг ще порожньої квартири, вирішивши дочекатися чоловіка та дітей за готуванням вечері. 

Роману було зручно відводити та забирати дітлахів зі школи і, головне, він наполягав на цьому. Чоловік ніби намагався надолужити багаторічну відсутність контакту з дітьми. 

Тетяна займала себе, як могла, аби викинути з голови безглузді думки. І торт «Наполеон» зумів ненадовго виконати завдання. 

— Мамочко, матусю, ти вже вдома?! 

Дітлахи з порога здогадалися, що смачний запах з кухні не марний. 

— У нас купа хороших новин! Так, тобі сподобається! — навперебій заторохтіли маленькі родичі. 

А от Роман насторожився. 

— Кохана, ти сьогодні раніше. Щось сталося? 

Він на льоту схопив шибеників і запхав у вбиральню мити руки. 

— Якось незвично... 

Сказані чоловіком слова миттєво розбудили страшні спогади у Тетяни, і вона схвильовано відповіла: 

— У нас трапилася біда, — ледве не заплакала жінка, змусивши чоловіка негайно рушити на кухню. 

— Про що ти? — розвів руками Роман і став свідком короткої та водночас незвичайної розповіді. 

— Невже будівля спопелилася? — не міг повірити чоловік. 

— Так, половина точно, — підтвердила Тетяна і додала: — Найцікавіше, поліціянти не могли потрапити всередину, їх ніби хтось відштовхував. 

— Дуже схоже на пережите мною, коли наш пивзавод зник у каналізації, — вголос задумався Роман. — Ти ще мені тоді не повірила. 

— А якщо ці події пов'язані й хтось навмисне знищує гарні місця? Судячи з будівельної техніки на місці нашої колишньої роботи, там незабаром будуть хмарочоси. 

— Скажи, ти бачила демолятори з гирями, бульдозери та крани? 

— Здається, ні, — невпевнено відповіла Тетяна. 

— Ось бачиш, це все стрес, — став мудрувати Роман. — Вони там десь ховалися, чекали, поки люди розійдуться. Спочатку попіл, потім піна, каналізація. Хто його знає? Відчуваю почерк однієї й тієї самої банди. 

Сміливе припущення чоловіка нарешті трохи розвеселило Тетяну. 

— Ну, з каналізацією ти, як завжди, перегнув. Такого не буває. 

— А спопеління заліза, значить, буває? — посміхнувся у відповідь чоловік. 

— Мамо, мамо, дивися! 

Тим часом на кухню першою заскочила Маринка. 

— Мої нові друзі тепер зі мною ходять у школу. Точніше, катаються у сірниковій коробці. Я тобі вранці не казала, боялася, що не дозволиш. 

— А я одержав хорошу оцінку з математики й вчителька історії похвалила! — слідом за сестричкою крикнув Микита. 

— Які ще друзі? — нічого не зрозуміла Тетяна і взяла з рук доньки коробочку. 

— Не бійся, відкрий, — настояла Маринка, — вони прекрасні. 

— Так-так, — закивав головою Роман. — Діти по дорозі мені всі вуха продзижчали: один — про оцінки, друга — про мух. Відкривай, інакше не відчепляться. 

— А навіщо ви мучите комах? — почала потихеньку відкривати коробочку Тетяна. 

— Це не просто комахи, — виправила Маринка. — Вони — мої друзі. На поганих дзижчать, добрих приймають. Сьогодні у школі спостерігала. 

Коробочка була повністю розкрита і звідти вилізло кілька незвичайних мух. 

— Ніколи не бачила таких, — з цікавістю вимовила жінка. — Оксамитові крила і самі білі, як моя весільна сукня. 

Думки про нещодавнє вінчання відразу перекрили негативні емоції Тетяни, а друзі Маринки злетіли, починаючи виконувати запаморочливий танець. 

— Бачиш, мамо, як вони вміють? 

Дівчинка заплескала в долоні. 

— Ще вони розмовляють. Правда, тільки зі мною, — запишалася вона. 

— Ага, розмовляють, — насупився Микита. — Ще скажи співають. 

— І співають, якщо треба, дурнику, — схрестила руки на грудях сестричка. 

— Це я дурень? — приготувався до бійки хлопчисько. 

Але мати його вчасно вгамувала. 

— Хороша оцінка з математики і похвалила вчителька? Це ж чудово. Ти молодець. 

— Так, я такий, — тепер уже запишався Микита. 

А мухи приземлилися на плечі Маринці. 

— Мамо, давай коробочку. Я зі своїми друзями збігаю в підвал, ми там пограємося. Микито, ти зі мною?