Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хеві Метал" автора Олександр Аркадійович Сидоренко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 115
Перейти на сторінку:
була делікатна жінка, яку було доволі просто уявити на червоній доріжці. Ще й гример вдало підвів темним її очі, як на давніх фото Шинейд О’Коннор у маминих журналах. 

Трушин обійшов Тоню навколо, обережно подаючи Вані сигнали — диви, яка краля. Потім директор попрямував до операторів і звукача, де, судячи з жестів, почав розповідати анекдот про вокаліста і звукорежисера. 

Підійшов Віталій, привітався та, прикривши петличку пальцями (а швидко ж він призвичаївся), спитав: 

— Бздіш, малой? 

За приблизними підрахунками, Ваня був щонайменше на двадцять сантиметрів вищим за опера, але це звернення не дратувало — не так часто хтось за нього переживав, та ще й безплатно і не на камеру. Ой, точно — зараз же їм зніматися біля тіла загиблого, а Ваня в тих запарах про це мало не забув! 

Гєна десь сміявся й сварив аудиторію, яка, схоже, дослухала анекдот і зізналася в тому, що вже чула його раніше: 

— Єслі зналі, чєго молчалі, падли?! 

Та Вані було не до того. Холодний страх почав підійматися від кросівок, які, між іншим, він знову забув відмити після котячих вибриків. 

І Ваня тамував страх в єдиний спосіб, який знав, — почав забалакувати. Спитав у Віталія, чи не з’явилося за ніч якихось нових даних по вбивству (ні, не з’явилося), зробив правдивий комплімент Антоніні (ледь усміхнулася, теж боялася), дав Толіку себе «опетличити». Словом, трохи оговтався. 

 

Повернувся Трушин, привітався з Віталієм, уважно роздивився того (явно згадавши при цьому слово «скіпідар») й зашипів: 

— Шо ж ти молчал? — киваючи на Тоню, яку нарешті відпустив гример. Ваня пропустив його реакцію повз вуха, дав себе трошки припудрити й підійшов до Іри. Отож зібралася вся знімальна група. Адміністраторка коротко окреслила завдання до найближчої сцени — заходимо, сумуємо, підходимо до дверей, звідти вийде лікар, він вже проінструктований. Далі його розпитуємо і відчиняємо двері до моргу. Тут все. 

Поки Іра давала вказівки операторам, — хто веде, хто зустрічає, — Тоня наблизилася до Вані й тихенько промовила: 

— А це ж Рома тоді показав нам ваше відео. Ну, про стакани яке. 

Ось воно що… Не знаючи, як поводитися в такій ситуації, Ваня просто мовчав, а Тоня розповіла, що відтоді вони всією родиною вболівали за нього в «Таланті», на який підсіли ще з першого сезону. 

— Ну, только дєдушка був проти, бо... — Тоня трохи засмутилася, але все ж вирішила закінчити: — Ну, папа наш ушол к теткє одной, так її звуть Іванна Майборода, понімаєте? 

І він зрозумів: Іван Майборода нагадував про зраду. Тільки… вона ж казала — аварія? Значить, просто не хоче розповідати. А він не питатиме. 

— Ви от вчора пішли, а дєда спросив: «А в нього… ну, у вас в якому ухє серьожка?». Розумієте? А ви ж не гей? — спитала Тоня, серйозно дивлячись своїми великими очима. Очі, між іншим, були такого самого кольору, як і сірий асфальт. 

— Нє, к большому сожаленію, нє гей, — як нізвідки з’явився поруч Трушин — і як він прихитряється чути все й усіх? — У нас тогда больше работи било би. Там своїх нє бросают на полпуті, — пояснив Гєна й щиро всміхнувся на усі вініри. Тоня засмутилася, Ваня — теж. 

— У мене — в лівому, я не гей, — відповів нарешті він. 

— От і хорошо, — на самий кропаль зраділа дівчина і повернулася до Іри, яка по телефону матюкала ведучого, гнівно махаючи в повітрі сторінками сценарію. 

Узєлков проспав, тому вирішили заходити без нього. Впоралися з першого дубля, хоча що ж важкого в тому, щоби сумно зайти на подвір’я й підійти до ґанку? З лікарем пощастило — він не удавав зайвої скорботи, а просто зустрів й провів до прозекторської. Тримався впевнено й природно, і Ваня подумав, що це гарний персонаж, харизматичний, і шкода, що на телебаченні зазвичай працюють ті, хто з певного жарту сміється більше, ніж варто, й сумує сильніше, ніж обумовлює причина суму. 

Тіло Романа вивезли на каталці назустріч, ще й простирадло не відкинули, а Тоня хлипнула й почала валитися вбік. Швидше за всіх зреагував Віталій — він підхопив дівчину, підніс до найближчого стільця й посадив туди. Лікар дістав з кишені якийсь флакончик — у них тут, мабуть, у кожній руці по заспокійливому, бо така вже робота. 

Іра пошепки сварила очкастого Колю за те, що той провтикав момент падіння Тоні, тому що тримав у кадрі тіло. Всі перемикнулися на дівчину — її знімали у дві камери, й це було зрозуміло — зомлівання прекрасно лягало в сюжет, до того ж що вона не удавала. Всі були зайняті, тільки Ваня стовбичив посеред широкої холодної зали, не знаючи, як йому бути. 

Тоня нарешті отямилась, старанно підведені стилістом очі попливли чорними тінями. Дівчина затремтіла й почала повторювати: 

— Я не могу, я не могу, — її голос підіймався десь до фа другої октави. 

— Так, — скомандував Віталій, — Ваня, вийді із сумрака, вєді дєвушку на уліцу, ми без нєйо тут всьо снімєм. 

— Куда? — зашипіла ззаду Іра, бо ж за сценарієм сестра мала оплакати тіло брата в усіх можливих ракурсах. 

— Туда, — відрізав Віталій, поставив дівчину на ноги та притулив до Вані. — Шуруйте. 

Не лишалося нічого іншого, як обійняти Тоню, щоби притримувати, й повернутися на подвір’я. Очкастий вийшов за ними й тихенько заховався за рогом, тепер звідти стирчала тільки його голова з об’єктивом — молодець, розуміє. Та й стилізація під стеження прихованою камерою теж може спрацювати. 

Антоніна присіла на лавочку, дістала пачку цигарок й спробувала закурити. Не вийшло — занадто тремтіли руки, як у кіно. Хоча вони тут саме в кіно і перебували, тільки поганому й дешевому, але потенційно популярному. Тому Вані довелося їй допомагати — забирати цигарку та прикурювати самому. 

Тоня жестом руки, в якій досі була пачка, запропонувала і йому, Ваня похитав головою — ні, не курю. 

— У вас много друзей? — спитала вона після першої легкої затяжки. Це знову нагадувало кіно, в якому актори-некурці удають персонажів-курців. Отже, вона не вміє курити — ще один штамп, спроба якось полегшити своє становище. 

Друзєй… Друзі лишилися вдома, нагадують про себе тільки лайками та коментами. Тут, у Києві, Ваня зблизився тільки з трьома компаніями — земляками Анєю і Олєгом, з байкерами — сусідами Кохана, та родиною персональних фанатів Бойків, які жили неподалік від гостинки — якось зустріли його на вулиці, впізнали, зраділи та запросили разом піти на шашлики на травневі. Пішов, потім час від часу приходив у гості, аж поки не напився й почав залицятися на кухні до дружини господаря. Дивом тоді не спалився, але Бойки відпали — соромно. 

Потім

1 ... 22 23 24 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"